Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ганна Черінь ЗИМОВА КОЛИСКОВА Цить дитинко, цить, цить, Ти заснеш умить, умить. Тепло в хаті біля мами, Все навколо спить, спить. За віконцем сніг, сніг, Глибоко заліг, ліг... Зайчик мерзне, лапки босі, Через поле плиг, плиг... Стільки взимку бід, бід, Слизько через лід, лід! Сніговий вовчище людий Все женеться вслід, слід. Бігав-бігав вовк, вовк, Утомився, змовк, змовк, Ліг спочити за кущами В сніг, м’який як шовк, шовк. Цить дитинко, цить, цить, Ти заснеш умить, умить. Тепло в хаті біля мами, Все спокійно спить, спить... ТАТО (Моїм ученицям — Ганнусі й Дарці) Добре, в кого тато є Дужий, працьовитий: І поради він дає, Як то в світі жити, І за руку проведе Там, де слизько йдеться: З ним дитина не впаде, І не спотикнеться. Він працює цілий день, А з роботи прийде, — Наче сонце золоте, В хаті сонце зійде: Втіха-радість настає, Гріє всіх, голубить... Добре, в кого тато є — Той, що діток любить! А без тата — що робить? Суму повна хата... Боже, Боже! Заступи Всім сиріткам тата! О. К о б е д ь БІЛОЧКА Білочко, білочко, Хвостику пухнатий, Не спіши ховатися До своєї хати! Білочко, білочко, Кожушок сіренький, Ми прийшли з дарунками До тебе, маленька! Подивись: ми маємо У руці горішки... Зупинилась білочка, Подумала трішки; Оченята весело Почали блищати Й повернулась білочка Подарунки взяти. Д і м а Бабуся над яром Світлій пам’яті М. 3. На краю села, де жив Юрко, стояла над яром напівзруйнована хатина. В ній жила старенька жін ка, яку вже давно стали прозива ти відьмою. Діти дражнили її, ко ли вона проходила вулицею, ки дали на неї камінням або грязю кою. Вона завжди ледве пробіга ла, низько схиливши голову. Очей її ніхто не бачив. Негарна була вона: волосся безрадно вибива лося з-під хустки, на худорлявому обличчі ніс видавався вперед, а чоло вкривали зморшки. Ніхто не знав, чи мала вона рідних, де й як добувала собі кошти для життя. Дехто навіть боявся її, казав, що вона справжня відьма. Але Юрко пам’ятав, як одного разу, коли він набрав повні руки грязюки та біг, щоб кинути на неї, хтось схопив його за плече й він почув над со бою голос діда Максима: — І то’бі не сором, Юрку, це робити? -—- промовив з докором старий. Юрко зніяковів та став виправ дуватися перед дідом: —- Вона ж така страшна й по гана! Мабуть, вона дуже зла! — Ти ж не знаєш цього напев не, що вона зла, а що погана, то теж не знати, чому. Може вона просто нещасна, самітна жінка. Он, люди кажуть, що вона мала доньку. Була війна, вороги забра ли її та забили... Я бачив, як бід на стара влітку все волошки зби рає, плете віночок та плаче... Ех, Юрку, не знав я, що в тебе таке зле серце... Махнув рукою дід Максим та й подався геть. Юрко ще довго стояв на одно му місці. Грязюка вис лизнулася йому з рук. Потім тихо пішов до дому. Не було в нього охоти зно ву бігти на двір до хлопців. Слова діда Максима глибоко запали йо му в душу: „Може вона просто нещасна жінка...“ Згодом ця пригода забулася, але як прийшла зима та наближа лося св. Миколая, Юрко пригадав собі все: розмову з дідом Макси мом і худорляву самітню постать старенької, що її інколи зустрі чав на вулиці. Він знав, що на св. Миколая всі готують дарунки і дід Максим колись розповідав, що найбільше св. Миколай обдарову вав бідних, хворих людей і робив це так, щоб ніхто не бачив. —- А що, як би зробити дару нок цій старенькій? Він уже не хотів .навіть і в думці називати її відьмою. Побіг до товариша Андрія, розповів про все, що чув від діда Максима про стару жінку та запропонував Ан дрієві зробити їй дарунок. Андрій ко задумався та вирішив, що тре ба прослідкувати, що робить вона вдома і як живе. Хлопці втішилися цій новій витівці і цього ж таки вечора прокралися до „відьминої“ хатинки. —- Якщо вона відьма, то відра 24 'НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
