Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
зу можна буде побачити, що вона робить: або чаклує, або зілля ва рить... —- впевнено казав Андрій. Хлопці притаїлися за вікном. У хатинці блимав вогник. Через за курені, брудні шибки діти поба чили бідну кімнату. Жінка видно змерзла, бо почала розпалювати в печі. 'Коли вогонь розгорівся, то вона присіла перед ним та гріла руки. Тепер її обличчя видалося дітям не таке страшне. Голову її вкривала 'біленька хустинка, за- місць великої чорної, яку діти завжди бачили на ній. — Дивне, —- шепотів Юрко до Андрійка, — вона не виглядає злою аж ніяк. Тільки бідно в неї в хаті, і стеля чорна, а на ліжку лахміття... — І не чаклує, і зілля не ва рить... — розчаровано відповідав Андрійко. іВін дуже любив усякі страшні таємниці... Ще трохи посиділи діти під вік ном та нічого дивного не поба чили цього вечора. Тільки, як жінка скінчила поратися біля пе чі, то пішла до скрині та витягла звідти якийсь папір, зав’язаний жовтою та блакитною стрічкою. Обережно розгорнула його. То був гарний великий малюнок: ві нок із волошок, а в середині три зуб. — Ось бачиш, це тризуб. То дід Максим казав, що її донечку вороги забили за те, що вона ма лювала тризуб для українського гуртка молоді. Це ж наш націо нальний знак —- тризуб, — шепо тів Юрко. Довго дивилась на малюнок жінка, хитала головою та щось нечутно промовляла. В папері був якийсь портрет. Старенька вийня ла його, сперла на кухоль з во дою, що стояв на столі, поклала голову на руки і з любов’ю та су мом дивилася, а з її очей котили ся крапля за краплею сльози. Тепер уже діти побачили вираз но портрет. То була молоденька дівчина в українському строї. — Таки правду казав дід Ма ксим, — сказав 'Юрко. — Ходімо тепер додому. На ранок уся школа, де вчилися хлопці, знала про їхню пригоду. Захоплені думкою Юрка зробити дарунок старенькій, діти зносили до нього, хто що міг. Тут було все: і подушка від Марусі, і тепла ковдра від Тараса, і добрі дрове нята від Андрія, а від Юрка пара теплих капців... —- Щоб не мерзли ноги в на шої бабусі... — сказав Юрко. До цього всього діти написали листа. Там стояло: Дорога бабусю над яром! Ми просимо вибачити нас за те, що так докучали Вам своїми витівками та ображали Вас. Від цього дня ми будемо допома гати ©ам у всьому. Тільки не журіться! Св. Миколай доручив нам передати це все для Вас. Діти. Настав довгоочікуваний вечір св. Миколая. їВсі речі та лист діти поклали на саночки, повезли та по-тихеньки виладували на ґанок бабусиної хатини. —- Хто буде 'стукати? — пита лися один в одного. — Хай Юр ко! Хай Андрій! — сперечалися пошепки. —-Та ні, хай найменша! Марусю, постукай та тікай швид ше! Ми сховаємося за тином! Так і зробили. На стукіт вийшла жінка з хати, здивувалася, а коли побачила ли ста, то забрала його до хати. Си пав легенький сніжок. З-за хмарки виплив місяць і лляв сріблясте світло на вуличку, вкриту снігом, та ласкаво ніби усміхався до ді ток. Через кілька хвилин ,,бабуся над яром“ вийшла усміхнена. В місячному світлі виразно сяяли її очі, великі й добрі і вже не хи лила вона голови. — Мої маленькі друзі, я знаю, що ви десь тут недалеко схова лися. Дякую вам за листа та да рунки від св. Миколая. Прошу вас зайти до хати!.. Діти трохи соромились, але по волі стали виходити з-за тину, а бабуся їх запрошувала до себе. Сріблом залунали дитячі голо си. Сміхом та веселощами напов нилася вбога хатина. Дівчата за ходилися порядкувати, застелили гарно ліжко, повитирали порохи, а на столі Наталя поставила та рілку із гарним пиріжком, що для бабусі спекла її мама. „Бабуся над яром“ була дуже привітна, для кожної дитини зна йшла ласкаве слово та запросила всіх діток на Різдвяні Свята до себе. З того часу велика приязнь по стала між бабусею та дітьми. Ба гато цікавого оповідала вона ді тям про Україну, вчила їх співати гарних пісень. Діти любили її та допомагали прятати в хаті, топи ти в печі, влітку приносили квіти, їх любов та пошана допомагали старенькій переносити її горе. Н. Наркевич НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1961. 2 5 Довго дивилась на малюнок жінка
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
