Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
німається швидко вище, заливає докол, сягає крісел. Ріта Дольчі в довгій бабській спідниці, застигла, не відірве не порушних очей від води. А тут же... —- Мої черевики! І не лиш черевики (бо вони стоять під ліжком), а шафка з книжками, а постіль! А костюми! Мокра спідниця бється об ноги, ноги в 'брудній смердючій воді, а руки хапають і кидають на сцену, бо так високо, може не сягне... Скільки разів обернула, не знати, не рахувала, аж донесла вже пев но все на сухе місце під декора ціями волосного уряду. Старшина грав непогано, Пріська хороша, а що вже старшина! Що вже талан ту у наших романтичних селян. Які з них артисти! Коли не раху вати праці й праці... Та покищо вода перед очима, вода під ногами і що це таке? Вода ллється по сті нах з вікон. Та невже залити залю може отак вода? Безпереривний грюкіт і фіялкове світло в віко нечку (для .повітря й... комарів) вирізаному в нетинкованих ще сті нах. Іноді здається, що з’ясніле небо з хмарами, що перебігають по ньому, отак і залишиться яс ним і вже ночі й бурі буде кінець. А коли ж ні? Не тямить якось То- ся такої 'бурі й так довго триваю чої зливи... скільки це вже буде? Вже пора відпочити й люди це знають. Лягли ж вони в сухі ви* гідні ліжка й сплять другим, ба, передранковим, досвітнім сном... Ті, що ще досвіта, коли сонце ще не таке палюче, здвигають білі бу динки, прокладають далекі дороги, ■бо коли приходить невиносна ден на спека, хто витримав би й най менший порух? Тільки прибувши сюди, Антоні- на витримувала і в години ,,сіє сти", в години мертвої тиші й за стиглого безруху — шила, малю вала, гладила білля, ліпила капці, витримувала... Але ж коли вода заллє крісла, бо сягнула вище стовпа, підніметься оце вище й за ливатиме всю околицю, що на бе резі Ляпляти, залізний шлях зал лє, цей шлях понад річку, клюбові будинки на пляжі, рибальські хати й усю нашу Фльоріду? Та ж навіть Гальван збирається прибудувати на терасі кімнату, щоб „мати де жити, коли дощ“. Родина Ромерів, молоденьке подружжя Лінарі, Гва- ранійці Родріґези, стара Грацієля з внучками всі продають свої ха ти, ба Фріцові отому п’яниці, що то море по коліна та й тому надо кучило падати в воду, ревматизм від цього йде... Лиш дон Хесус! Оцей навіть дорікає Тосі. —- Донья Антонія! Ти не ґавча! Ти просто боягузка! Всі бояться води, всім страшно* коли приходить темпораль, а всім одиноким, самітним, вигнаним та ки боязко... Дон Хесус, він не та кий! Для самітної вигнанки дон Хесус — театральний герой. Та ким як цей вусатий, в широких „бомбачах", цяцькованому поясі мусів бути Тарас Бульба! Так му- сіли виглядати безстрашні запо- рожці* а може чумаки на далеких дорогах... Дон Хесус торнада не боїться. В нього спокій сильної людини, що поклалася на власну силу й на Божу ласку. О, коли б мені такої сили! Я боягузка, що й казати. Таки не ґавча... Бо ж коли б мала відвагу, та хіба ш- шла б на „оперативну" роботу „по совмєстітельству" ? Була б арти сткою — Мавкою, Пронею, Ма русею, Тьотею >Мотею і... лиш ар тисткою. По картоновому даху гуркоті ло, переверталось. Здавалося він, хоч просмолений, таки намок, на брався води й ось-ось обвалиться на неї, а вода ллється по стіні з ві кон, невже збирається залити все й вона не встигне й крикнути? Пересунулась на сухе місце, під бічні куліси, там було затишніше. Та не могла заспокоїтись. Руки трусилися, в горлі пересихало, зу би з холоду чи від чого цокотіли... Боягузка та й годі. — Хай! Хай обвалиться наді- мною „чапа“, хай брудна вода заллє мене й жаби заспівають по мені вічную память... Та чапа видержлива на диво. Хоч вітер і зірвав край і вода стру. Ріта Дольчі в довгій бабській спідниці, застигла, не відірве непорушних очей від води. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1960 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
