Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Ти будеш вічно, — озвався трохи прохриплий голос. — Ми живемо поруч... Цей місяць бачив добрих людей, праведних і грішних. Я лежала на ріллі і думала про нього, і приснився мені сон, що я вже померла, і немає вже мене, а насправді я є, бо при снився сон... Приснилося, що я теж грішна, жила на землі не так, як треба, працювала не так, як треба, з худобою поводилася не так, як треба, і тому помираю не так, як треба, бо вже померла... і в цю ж годину переді мною з’явився дідусь. ”Усе, що ми бачимо, — сказав він, — траву, дерева, комах, звірів, землю, небо, зорі — все, що бачимо — звідки це? Хто знає вік і лік цьому? Світ створено задля якої користі? Задля чого живуть люди?.. І ця радість ніколи не припиниться. Оця єдиносущна трійця — рослини, тварини, люди — розумна триєдина істина. Тому я прийшов навчити вас всіх, бо ви є одна істота. Так сягніть же цієї великої істини!” А що грішна я — змовчав старець, і коли пішов, я зрозуміла, що я ще живу, хоч і померла... Ось іду до тебе, сестро... — Я не сестра, яка я тобі сестра, — взяла мати хустинку, щоб прикрити лице. — Та не бійся мене. Я не сестра, я — це ти, котра існує в мені. Зараз побачиш свої тяжкі дні... — Це був сон, якого ніхто не розгадає. Так як ти не розгадаєш мене, а я тебе, — вона знову звелася на ноги, що були схожі більше на стебла рослин, ніж на людські. — Так чому ж твої діти роблять знову ті самі помилки, які робила ти, а кажуть, що помилки не повторюються... Яка може бути злагода! Помолися за них і знай: крона ще зеленіє, а коріння вже мертве. — Господи, у світлі дні духовних наших радостей і печалей не залишай ти мене. Прийми всіх скорбля- чих радість... — почув я. І слова ці виросли з неї, підняли її над світом, звідки дивилася на свою святу берегиню і году вальницю, що стояла тут-таки у хлівці. Годувальниця сіяла зерня при дорозі, але ці зерня птахи прилітні клювали і сліду ніякого не залишалося. Лише так само жінка спала на топчані у кухні, і їй снилася та ж сама дорога, що віддаляла її від своїх дітей, котрі бігли у рідну домівку, і дорогою цією біг кіт покійної баби Савені і кішка покійної баби Мар’ї. Вони вже лягли тут, біля мене, і кіт лизав мою руку, а кішка зирила на сову, що світила з темного кутка, де розводилися миші. На соломині висів ме телик... Колись цей метелик сидів на кроквах, прибивав лати і споглядав на своє село, яке вперше побачив з такої висоти, і майстри кричали йому: швидше, швид ше прибивай, метелик... А потім у передсвяткові дні метелик бігав зі старостою Михаїлом до церкви дзво нити і з дзвіниці бачив усі села, весь світ, який хотів облетіти, пустившись у лет звідси ж таки, з дзвіниці... Він довго спостерігав за сонцем і думав, що буде, коли світило раптом погасне? У цю ж хвилину у темному крайнебі загорілася зоря, зірвалася й поле тіла, і метелик не зрозумів, чому вона зірвалася, чому полетіла і чому погасла. Метелик думав: так що ж у цьому світі значніше, ця зоря, що зірвалася, полетіла й погасла, ця трава, що пахне землею і сонцем, чи ця таємниця, якій немає розгадки. Так он воно що, подумав метелик, остання ма мина ніч ллє світло крізь чорну пітьму, сова зирить на мене, а насправді хлопчик змахнув крильцями, якому колись майстри кричали: швидше прибивай, метелик, швидше... Майстри стукали сокирами, кли кали по допомогу: тягати колоди, з яких шився зруб, лузати жердя і прибивати дошки, бо я був метелик... — То куди ж ти, метелик! — сказала мати і вгледіла серед городу здоров’ягу-чоловіка, який вми вав свої чорні руки: — Метелик! Метелик! І вже ті очі пучились на маму, труїли її, взяли б та роздерли, розшматували, розірвали, рознесли б у пух по всенькій землі, прокляті очі проклятого не знайомця. Він наближався з кожною хвилиною, шкан дибав картоплинням, тримаючи у руці грудочку землі, що світилася. Він жбурнув нею і попав у мене. — Ти знову тут! — закричав осатаніло й озвірило. — Ти знову прийшов спостерігати за мною? О, прок лятий, не заснеш ніколи... Переслідую і приречу на роки, поїдеш звідси, а думками будеш тут, бо тут я, мої очі, які зирять за тобою, сидять у тобі, щоб ти бачив мене, на, дивись, дивись! Все, що робиться тут, все в тобі — жуй, комахо... я кричатиму і гнатиму тебе світом, допоки щезнеш у надрах земних... Й ванку! Д а й Б о ж е , щ об тобе перестала спина боляща, витирай чим д у ж ч е й добре, спочат ку в горевці намочи березові бруньки, і ще цьвет безу мочай, нехай пост оїт два т и ж д е н ь к и у т ем ному мєсці, і тогде втирай. Йванку, я хочу обробит иса вдома і побачитися з тобою, т еперечки ми все роскиданиє по свєту, єк мурашки, стрєла на ст анції Ст ьопу Кіля, земляка, М иш а з ним майстрував у столярці, то що, в субот у накрили хат у й ганка, то єке велике спасібочки. М иш а і два хлопци при- єхали, к а ж е , дядько буде, чи не, а ми втрьох, то легше, бо ш иф ер здоровий. Н у слава Богу, накрили. Я д у ж е хочу побачит иса й поговорит и, т ольки єк будеш єхат, то напиши, щ об ми були вдома. Посля Тройци я хочу побрат свой с т а ж роботи. Не знаю, м о ж е , і т рудову т ре’ взят. Ви не єздили на про води? Я не єздила, бо в аркуш еву недєлю ходила на Коліну могилу. Ж д у в гості, не цураюса, ми ж своє люде, ми ж гарненько з вами ж и л и , то хочецца й заре встречацца. Ви ж е , Йванку, на ч у ж и н є , і я на ч у ж и н є , то давайте будемо роднею. Я думаю, що все хочут побачицца, я к і де ми ж и в е м о ; свєт ш и рокий, только м рут усє. С т раш но стає, є й -б о ’, мов конец свєту чи що, скрозь т аке робицца, бо ще така весть. Опосля Роздва у Л и п ка х хтось задушив ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1996 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
