Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
бійся, вона не б’ється. Сіла Марія під корову і поли лася знайома мелодія. А ти гробові всі вже получила, Маріє? Мені то нарахували, а йому ще ні, слабує, то бригадирша каже: сама принесу. Бабі Савені вже нічого не треба — вмерла, а на другий день гробові принесли. їм ця людина треба. Вони бичків виго довують, щоб в масі прибавилось. — Добре ціркати? — Добре. Права мо’ тугіша... — Катя каже, вже призналися: у Великих Мошках п’ятнадцять чоловєков померло від раку, за один годочок. — Ще не столько помре. — Я кропила жуків колорацьких, то думала, що вони й нас так покропили... — А я ще поживу, а там побачу... — Єкби впав та одразу, а то ще будеш гилгати. — Еге. — Ну то будеш брать чи як? — Хай три дні попасеться, а тамечки з Миколаєм прийдемо. А може й завтра заберемо. Славна корівка. Марія пішла, ніч окутала її плечі, і в теміні жінка взагалі розчинилася, в повітрі ще біліла її хустинка з квітами-метеликами, потім метелики зникли, і над обійстям пролетіла сова. — Поставлю картоплю варити, — сказала мати і підпалила плиту в кухні. За спітнілим вікном бились у шибку сонні мухи. — Наїсися домашньої картоплі і сиродою нап’єш ся. В садку хтось ходив. Падали перші яблука, пахло ранетою, космачами. Дві яблуні торік розчахрала буря, і батько підпирав їх кіссям і грабилном, потім зрізав і посадив молоденькі, щеплені. Між ними росли вишеньки і грецький горіх. Вишеньки дали цього року перший врожай. Смородина вродила й полу ниця. Склянка варення з полуниці стояла на під віконні, біля неї вдень літали бджоли, а зараз у шибку, вчуваючи запах, бився старий джміль. — А що наїстеся ви, коли тут нікого не буде? — спитала мати. Полінця горіли, тріщали, плита грілася, і в кухні був уже теплий дух. Мати сиділа на кушетці, яку принесли від Каті Кирдан. — Вчора приїхали Володя Ольчин, Коля — зять Яскажука, прийшли Василь Ярмольський і дядько Олексій. Катя Кирдан, тітка Муся і я стояли й голо сили — чоловіки тягали на машину шафи... Мати бачила, як батько йшов, мовби під гору — під ним земля пливла. Машина вперлася колесами в дорогу, мов бик, а чоловіки витягли шафи; спітніли, втерлися рушником і постали, як дерев’яні. Та дерев’яність була в ногах, у тілі, в очах: вибирався ж бо ще один односелець — Іван Шутько. Череда бродила біля річки, а Мар’яна вже стояла біля машини, дивилася на чоловіків, а чоловіки на неї; колись вони спасли корову як розтелилася вве чері, то вранці не підвелася, паралізувало; чоловіки давали вколи і накачували повітря в соски і корова почала доїтися. Зараз мати підійшла до неї: — Іди, Мар’яно, пастися. Але Мар’яна більше не пішла. Подумки корова щось говорила, але ніхто не звертав на неї уваги, і корова, протиснувшись між машиною і штахеттям, зайшла у двір, потім у хлівець, звідти чула всі роз мови людські, і ніхто не знав, про що думала корова. Мар’яна оглянула стійло: поросят уже не було, одна курка неслася в кублі і, тоді корова сказала собі: виїжджають — вона прислухалась до себе і відчула, що самота її невдовзі мине: Мар’яна вже значилась. Тепер корова не страхалась нічого: поїдуть — нехай їдуть, а вона після отелу буде знову з ним, і ніхто в неї його вже не забере, вона вже здорова — ляже, обігріє... Єдине бажання було у корови: не стояти на кузові, або на державних великих іржавих терезах... Ні, на терезах не стане, бо ще молода — з неї щодня беруть молоко. А от на кузові... Тут корова, жаха ючись машини, вийшла з хліва і хутко подалася до річки. А машина вже була напоготові: чоловіки прив’я зали меблі, шофер сів у кабіну, запіпікав — і все хатнє добро рушило. Жінки проводжали машину за село, доки та за буксувала в болоті. І тракторист зачепив машину тро сом і потяг її аж до Каменя, вицуприкав на шоссе, і машина з батьком та меблями поїхала в інші світи, а жінки стояли за селом і молилися... Минув ще один день — запона спадала на землю, тихо було. Я поліз на горище. — Ти щаслива, хато, — чув голос, що линув із кухоньки, — ти обігріла діток і випроводила всіх. Ти прости мені, хато. Я розділа тебе і оголила, ти вже холодна й голодна, як зимуватимеш... то прости мені... Обігріла мою дітвору, мою сорочку і тіло. Злодії заглядали в твої очі, а ти їх не впустила, заховала діточок на печі. Мишко приїжджав із На- родич, який у двадцять шість років посивів від тої іржи. Навіщо він будував той дитячий садок, для кого? Навіщо тебе і себе фарбував?.. Проте ж весілля було гарне... І Митя приїжджав, і Маруся, і тітка Надя, і Хрещена з Хрещеним, і Коля; тепер Максимко народився. Але все вже... Стоять такі хати у Великих і Малих Міньках, у Ноздрищі, Рудні-Осошні, Старому Шарні, Хриплі, Шишелівці, Христинівці. Кому вони потрібні, весілля закінчилося. Ти прости мені, хато. І ти прости мені, корово. Ти зі мною була все життя. Батько пішов на війну, а ти нас вигодувала, у 47-му не дала згинути, годувала нас і їла траву. Потім ти знову прийшла до нас, і знову пішла. То як же це воно так, що будуть листочки, птахи, комахи, а нас уже не буде? 6 ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
