Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
бійся, вона не б’ється. Сіла Марія під корову і поли лася знайома мелодія. А ти гробові всі вже получила, Маріє? Мені то нарахували, а йому ще ні, слабує, то бригадирша каже: сама принесу. Бабі Савені вже нічого не треба — вмерла, а на другий день гробові принесли. їм ця людина треба. Вони бичків виго довують, щоб в масі прибавилось. — Добре ціркати? — Добре. Права мо’ тугіша... — Катя каже, вже призналися: у Великих Мошках п’ятнадцять чоловєков померло від раку, за один годочок. — Ще не столько помре. — Я кропила жуків колорацьких, то думала, що вони й нас так покропили... — А я ще поживу, а там побачу... — Єкби впав та одразу, а то ще будеш гилгати. — Еге. — Ну то будеш брать чи як? — Хай три дні попасеться, а тамечки з Миколаєм прийдемо. А може й завтра заберемо. Славна корівка. Марія пішла, ніч окутала її плечі, і в теміні жінка взагалі розчинилася, в повітрі ще біліла її хустинка з квітами-метеликами, потім метелики зникли, і над обійстям пролетіла сова. — Поставлю картоплю варити, — сказала мати і підпалила плиту в кухні. За спітнілим вікном бились у шибку сонні мухи. — Наїсися домашньої картоплі і сиродою нап’єш ся. В садку хтось ходив. Падали перші яблука, пахло ранетою, космачами. Дві яблуні торік розчахрала буря, і батько підпирав їх кіссям і грабилном, потім зрізав і посадив молоденькі, щеплені. Між ними росли вишеньки і грецький горіх. Вишеньки дали цього року перший врожай. Смородина вродила й полу ниця. Склянка варення з полуниці стояла на під віконні, біля неї вдень літали бджоли, а зараз у шибку, вчуваючи запах, бився старий джміль. — А що наїстеся ви, коли тут нікого не буде? — спитала мати. Полінця горіли, тріщали, плита грілася, і в кухні був уже теплий дух. Мати сиділа на кушетці, яку принесли від Каті Кирдан. — Вчора приїхали Володя Ольчин, Коля — зять Яскажука, прийшли Василь Ярмольський і дядько Олексій. Катя Кирдан, тітка Муся і я стояли й голо сили — чоловіки тягали на машину шафи... Мати бачила, як батько йшов, мовби під гору — під ним земля пливла. Машина вперлася колесами в дорогу, мов бик, а чоловіки витягли шафи; спітніли, втерлися рушником і постали, як дерев’яні. Та дерев’яність була в ногах, у тілі, в очах: вибирався ж бо ще один односелець — Іван Шутько. Череда бродила біля річки, а Мар’яна вже стояла біля машини, дивилася на чоловіків, а чоловіки на неї; колись вони спасли корову як розтелилася вве чері, то вранці не підвелася, паралізувало; чоловіки давали вколи і накачували повітря в соски і корова почала доїтися. Зараз мати підійшла до неї: — Іди, Мар’яно, пастися. Але Мар’яна більше не пішла. Подумки корова щось говорила, але ніхто не звертав на неї уваги, і корова, протиснувшись між машиною і штахеттям, зайшла у двір, потім у хлівець, звідти чула всі роз мови людські, і ніхто не знав, про що думала корова. Мар’яна оглянула стійло: поросят уже не було, одна курка неслася в кублі і, тоді корова сказала собі: виїжджають — вона прислухалась до себе і відчула, що самота її невдовзі мине: Мар’яна вже значилась. Тепер корова не страхалась нічого: поїдуть — нехай їдуть, а вона після отелу буде знову з ним, і ніхто в неї його вже не забере, вона вже здорова — ляже, обігріє... Єдине бажання було у корови: не стояти на кузові, або на державних великих іржавих терезах... Ні, на терезах не стане, бо ще молода — з неї щодня беруть молоко. А от на кузові... Тут корова, жаха ючись машини, вийшла з хліва і хутко подалася до річки. А машина вже була напоготові: чоловіки прив’я зали меблі, шофер сів у кабіну, запіпікав — і все хатнє добро рушило. Жінки проводжали машину за село, доки та за буксувала в болоті. І тракторист зачепив машину тро сом і потяг її аж до Каменя, вицуприкав на шоссе, і машина з батьком та меблями поїхала в інші світи, а жінки стояли за селом і молилися... Минув ще один день — запона спадала на землю, тихо було. Я поліз на горище. — Ти щаслива, хато, — чув голос, що линув із кухоньки, — ти обігріла діток і випроводила всіх. Ти прости мені, хато. Я розділа тебе і оголила, ти вже холодна й голодна, як зимуватимеш... то прости мені... Обігріла мою дітвору, мою сорочку і тіло. Злодії заглядали в твої очі, а ти їх не впустила, заховала діточок на печі. Мишко приїжджав із На- родич, який у двадцять шість років посивів від тої іржи. Навіщо він будував той дитячий садок, для кого? Навіщо тебе і себе фарбував?.. Проте ж весілля було гарне... І Митя приїжджав, і Маруся, і тітка Надя, і Хрещена з Хрещеним, і Коля; тепер Максимко народився. Але все вже... Стоять такі хати у Великих і Малих Міньках, у Ноздрищі, Рудні-Осошні, Старому Шарні, Хриплі, Шишелівці, Христинівці. Кому вони потрібні, весілля закінчилося. Ти прости мені, хато. І ти прости мені, корово. Ти зі мною була все життя. Батько пішов на війну, а ти нас вигодувала, у 47-му не дала згинути, годувала нас і їла траву. Потім ти знову прийшла до нас, і знову пішла. То як же це воно так, що будуть листочки, птахи, комахи, а нас уже не буде? 6 ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
