Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М И КО Л А РУДЕНКО Уже не сняться кольорові сни — Ані луги, ні квіти, ні лелеки. Лише крізь ґрати подихи весни Несуть до мене спомини далекі. Між камерами тихий перестук: Людина відшуковує людину... Годинами вдивляюсь, як павук Вгортається у сіру павутину. У вухах монотонний передзвін. Невтішна жінка плаче за стіною... Зненацька відчуваю: поміж стін Дух матері витає наді мною. То ненька знов оберіга мене І голосом її говорить глина: — Тюрма — це справді черево земне А ти — ще ненароджена дитина. Не треба зойків і даремних сліз — Потрібне розуміння, хто ти й де ти: Відчуй, що пуповиною приріс До центру материнської плянети. Хай серце до найважчого звика: Йому ці мури велено пробити... Павук на мене дивиться з кутка — І я уже почав його любити. 27. У. 1977 Зі збірки "За ґ р а т а м и ” — п о е з ії — С у ч а с н іс т ь 1980 Л ЕО Н И Д КО ВАЛЕНКО АЛЬТ Я — АЛЬТ, Захриплий від прихованих ридань, Що роздирали материнські груди, Коли вона, простершись до світань, У серці спогад сумовитий будить. Як капало з сльозами сонце із очей! Від сліз пекучих дні самотні тліли. Мені пекло, Мені і дотепер пече Те сонце у сльозах перегорілих. Я — альт. Я пісня матері сумна-сумна. Вона березою сум н ою сп и н и л а сь край дороги І квилить мов розірвана струна, Музикою відкинута під ноги. Прийдіть, прийдіть до матерів, сини, Чи проростіть біля беріз дубами, Торкніться тихо спраглими губами Рук материнських, пасем сивини... Вона стоїть сама, Печальна мати, І квилить, квилить одинокий альт: Я — Голос матері, Яка не може спати, Бо десь сини лягли Навічно спать... ПРО ЛЮБОВ БЕЗКОНЕЧНО МОЖНА Б ГОВОРИТИ М ісяць травень особливо пригож ий для того, щоб говорити про лю бов. Краса розбудж еної природи, її розквіт, зелень, квіти. Птиці, які своєю мовою — щебетом висл овл ю ю ть свою лю бов і славлять світ Бож ий — все це викликує особливий настрій. О живлені і піднесені не тільки природа, але й л ю д ські почування стаю ть теплими й радісним и. І ми починаєм о прагнути якогось вияву наш их почувань. У старш их, спогади про далекий рідний край,про весну там, за морями, а то й про свою м олодість ож иваю ть в цю пору й будять тугу. М олодш их весна зове до зміни, до виїзду поза мури міста. До нас, тих хто живе серед хм аросягів цей травневий зов д о хо д и ть слабкими подихам и. Інколи на перелю дненій вулиці чи переулку серед пуш ок на сміття натрапляєм о на посадж ені квіти, стебельця трави. Хтось з л ю б о в’ю посіяв їх на клаптику землі, який залиш ився вільним пом іж кам інним и плитами хідника. Про лю бов, її прояви, терпіння і щастя, яке вона дає співали наші предки, ще заки л ю д и на винайш ла письмо. З появою письма вона стала тем ою для поетів, письм енників, драм атургів. Вчені ф ілософ и, психологи, соціологи д о с л ід ж ую ть її, пиш уть про неї наукові праці. її Ісус Х ристос поставив як перш у спонуку, яка повинна кермувати л ю д ським и вчинками. Алеж лю бов це поняття ш ироке, це ж не тільки лю бов поміж закоханим и д івчи н ою й хлопцем, ж ін ко ю і чоловіком. Л ю бов в’яже сім ’ю, батьків і дітей, л ю д и н у з л ю дьм и, а лю бов батьківщ ини веде до вчинків сповнених освяти. С кільки б про неї не писали, скільки б не оспівували, не говорили, а теж скільки б її не вульгаризували чи не спр о ваджували до спростаченої ф ізичної ф орм и — вона у своїй суті остається така ж незмінна й велика. Є лю ди, які не здібні л ю б и ти нікого й ніщ о. Власне ”еґо” засланяє їм світ. їм видається, що вони щ асливі як задовольнять свої потреби чи забаганки. На ділі це душ евне каліцтво і з тими л ю д ьм и треба б співчувати, як зі сліпим и, яким не дано бачити красу цього світу. На жаль деякі матері з надм ірної лю бови до дітей привчаю ть їх дум ати тільки про себе й не служ ити ніком у й нічом у поза собою . Але м атеринська лю бов у своїй досконал ій ф орм і — це для нас символ найбільш безкорисної, готової до посвяти лю бови. Мати ставить на перш ом у місці добро дітей, не дум аю чи про свою вигоду. І якраз матері у цьом у весняному місяці присвячена наша особлива увага. До матері ми прирівню єм о наш у батьківщ ину і нашу лю бов до неї ставимо поряд лю бови до р ід н о ї матері. П ід час процесу проти членів ОУН Василя Біласа і Дмитра Д анилиш ина, їхн ій оборонець д -р В олодим ир С таросольський у свому слові до польського суду 21-го грудня 1932 р. сказав між іншим: Бо Батьківщина вільна, державна, щаслива Батьківщина — її треба лю бити — її треба ш анувати — її треба боронити і с т о я т и на с т о р о ж і її добра, але ця Батьківщина вж е сильна, вона не дуж е потребує нашої помочі й нашої любови, вона робить не раз і те , що нам невигідне матеріяльно чи морально. Але Батьківщина, нещаслива Батьківщина в неволі — Батьківщина, яка т е р п и т ь — т о є Батьківщина, т о є величезне джерело любови, понад яку більшої, сильнішої від неї нема й б у ти не може. Д окінчвння на с т . 15 НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1980 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
