Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ життя ГАННА СОВАЧЕВА СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ П р о д о в ж е н н я РЕВОЛЮЦІЯ 1917 Р. У 1916 році рано восени перекинули нас до Можайська, та я не переїхала туди. В тому самому часі занедужав поважно мій брат у Москві і я поїхала туди. Коли виявилося, що й батько хворий, я там залишилася. Моє знання догляду хворих тут могло придатись, а в Можайську ми дармували. У листопаді помер мій батько, а скоро потім і брат. Я так пережила ці втрати, що сама була ледве жива. У міжчасі шпиталь перенісся до Чернівців на Буковині, і мій чоловік, передчуваючи мій стан, вже не вніс мене у число медсестер. Я була йому вдячна, бо без сліз не могла чути стогону хворих. Дня 10 грудня 1916 року я вибралась у дорогу, їхала з Москви до Чернівців у старшинському вагоні як сестра-жалібниця. Давно вже не була я в такому товаристві і тому здивували мене розмови, що їх почула. Старшини говорили цинічно про царський двір; не тільки не вичувалося ніякої пошани, але отверто називали царицю зрадницею, а царя дурнем. Недвозначні натяки на ролю Распутіна при дворі були брудні. До цього приєднався епізод, що трапився на одній станції. Там вояки заатакували вагон, домагаючись місця. Даремно старшина, що стояв на площадці, чемно доводив, що це старшин ський вагон особливого призначення. — Та що ти з ним теревені розводиш, — почулось у натовпі вояцтва, — лізь просто та й по всьому. Але тут вискочив на площадку інший, більш рішучий старшина. — Куди преш, разтакий-сякий! — закричав він, уживаючи поганої московської лайки. — В морду захотілось? Ефект цього виступу виявився зараз. З натовпу почувся голос: — Ходім, браття, до другого вагону, бо цей щось нам не підходить! — І натовп забрався. Що значить звичка? — Подумала я. Доки говорилося чемно, ніхто не слухав, а коли пролунала московська лайка, відразу всі зрозуміли. Недаремно один англієць написав у своїх спогадах про Росію, що "там у великій пошані мати, яку кожен згадує щохвилини, чого не можемо сказати про батька”... Коротко по моєму приїзді до Чернівців прийшла вістка, що вбито Распутіна. Події пішли дуже швидко. Дня 2 березня 1917 року цар зрікся престолу на користь свого брата Михайла, а по його уступленні 18 влада перейшла в руки Тимчасового уряду з Керен- ським на чолі. Дня 5 березня я вибралась знов у дорогу. Василь доручив мені побачитись у Києві з деким, а також треба було побувати в Москві. У Чернівцях жили ми далеко від центру і цілком слушно припускали, що там ідуть тепер приготування до великих перемін. Ми вірили, що тепер настав час для України проявити свою волю до незалежности. Хотілося довідатись, якою дорогою прямують тепер наші чільні люди. А в Москві мала я розвідати про те, як ставляться до нашої справи есери (мала з тими колами контакт через споріднення з Засуличами), а також про настрої есдеків. Події в Московщині набирали для нас значення остільки, оскільки були корисні для України. Головним моїм інформатором у Києві мав бути Микола Міхновський, та я його не могла зловити. Була і в нього в помешканні і в тих бюрах, де він бував щодня — ніде його не могла застати. Проґавивши день у Києві, виїхала вночі до Москви. Вагон був повнісінький, але настрій був добрий, бо загальна радість відчувалася дуже яскраво. Навіть євреї, що вміють забезпечити собі у поїзді завжди краще місце, були на цей раз доброзичливі, бігали по воду і відступали стоячій публіці свої місця. У розмовах пробивалася надія на швидкий кінець війни; людей неначе щось перетворило. Мені псувала настрій тільки преса. Газети, що їх публіка розхоплювала, тепер розписувалися головно про бруд у царській родині. Мені здавалося це профанацією такої великої хвилини, як визволення народів, в якому вже не було сумніву. Це пахло хамством, бож із царем покінчено, а на помсту здавалось, тепер не час і не місце. Гидко було це все читати. У Москві мене не сподівалися. Тому що в мене не було багато часу, я зразу ж пішла до Іспенської, рідної сестри Віри Засулич. Засуличі були нащадками гетьмана Полуботка і я думала, що в них таки заговорить українська кров. Тому спинюся трохи довше на постаті цієї жінки, що була для мене завжди прикладом характеру. Висока ростом, зовсім сива, але завжди з дуже спокійним виразом обличчя, вона мала за собою тяжке і бурхливе життя. Одружившись із ідейним ’’толстовцем”, вона добровільно пішла за чоловіком на Сибір, бо жонаті люди в ті часи мали право не жити у спільних бараках. Там їм народився син. Поки він був малий, Д окінчення на сгл. 28. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top