Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
полотна вишивається так, що голку виколюється і кладеться "перший стібок”, як було вище подано. При другім стібку голку виколюється вгору, не вниз. При третьому стібку голку вколюємо праворуч там де верх першого стібка) і виколюємо три нитки вниз і ліворуч. Тоді повторюємо від "першого стібка” , утворюючи квадратики (стичні попередний із черговим) ідучи справа вліво по прямій нитці полотна. З виворотної сторони по ло тна в и тв о р ю ю ться сти чні хрестики, кожний з подвійно положе ним стібком перехрестя. Ці стібки радимо вивчити перше на зайвому полотні, щоб з практики знати, де треба почати зайвий стібок стосовно до решти взору. По-англійському ’’зерновий вивід” на укіс зветься "single faggot stitch” або "diagonal square stitch” а коли no прямій нитці "four-sided" або ’’square stitch” - T. Д. Оніл Взірець на пазушну до д и тя ч о го вбрання з "Н .Ж .” ч. 4, 1980. Ц окінчення: ВІД С ВІТ З БІЛО ГО КРАЮ знайомив з їхніми звичаями, їхнім життям. О, який він був завзятий і безстрашний у себе вдома, між своїми людьми! Він міг у найбільшу хуртовину вирушити в тундру й не заблудитися, бо його відчуття найменших порухів у природі служило йому за най досконаліший компас. Який же він інакший тут! Такий нещасливий... Усе в нас йому не подобається... Я намагався показати йому в Торонто все найцікавіше. А він увесь час твердив: ”Як можна жити в такій задусі? Як можна жити в такій метушні? Куди ви, білі люди, ввесь час поспішаєте? Чого? Як можна жити втаких кам'яних клітках, майже до неба? Я пояснював йому, як тільки міг, про переваги нашого способу життя. А він мені: ”Я не міг би тут жити. Не зміг би і все. Ох, як я вже засумував за своїми рідними й друзями! Чи ж може бути на світі краще місце на землі від мого білого краю, де все дихає справжністю і безконечністю? Чи ти бачив коли- небудь якісь інші світла, що могли б дорівняти красі полярного сяйва?! Я вже так стужився за домом! Моя матуся, мабуть відчуваючи це, прислала мені торбу сушеного оленячого м’яса, якого ти так ніколи й не полюбив за весь час, що ти жив між нами”. — А знаєте, — посміхнувся Ігор, — живучи на півночі, я, мабуть, вперше належно оцінив наші українські страви. Я просив свою маму прислати мені рецепту на борщ. "Ніколи, ніколи, я не зміг би тут жити”, — постійно зідхав Баліл. ’’Тобі тільки так здається, — переконував я його. Ти полюбив би наше життя, якби пожив тут довше й краще його пізнав”. ”Ти справді так думаєш?”, — питав Базілі. ’’Цілком певний”, — відповідав я і з шкіри ліз, показуючи йому все найпривабливіше, на мою думку, щоб він принаймні хоч трохи схвалив його. І часом мені це ніби вдавалось. Особливо, коли він вечером телефонував мені й сповіщав, що він і справді відкриває в нас кожного дня все інші й інші речі, гідні подиву, і може я й маю рацію, коли кажу, що, поживши тут трохи довше, він би звик і, мабуть, був би так само задоволений, як і тутешні люди. Та пізніше я зрозумів, що це все він говорив, щоб зробити мені приємність. Коли я вчора ввечорі зайшов до нього, там був його земляк із сусіднього селища, який переходив з ним той самий курс. Знайомлячи мене з ним, він сказав: ”Це Ігор, про якого я тобі вже згадував. Він, хоч і не інуіт, але добрий хлопець, майже як інуіт”. Я знав, що це з його боку був не абиякий комплімент на мою адресу і повірив, що все ж таки мої зусилля — подарувати йому хоч якийнебудь добрий спомин з перебувань,я в моєму місті — не пройшло цілковито намарне. Але сьогодні такі мої сподівання остаточно завалились. Коли я зайшов до н£>ого біля полудня, застав Двох поліцаїв, що списували протокол крадіжки. Виявилося, що під час Базілевої відсутности в готелі, де він перебуває, хтось уліз до його кімнати, вкрав фотоапарат і тих кільканадцять долярів, що були у його валізці. За короткий час злодія спіймали. Це був юнак із доброї родини, який сказав, що й сам не знає, чому він це зробив. Фотоапарат він, ніби, вкинув у смітник, одначе там його не знайшли. Мені страшенно прикро, що так закінчилася Базілева візита у нашому місті. В них ніхто не замикає дверей. Коли я від’їжджав від них, мені на згадку подарували хутро з білого лиса. Я давав йому свій фотоапарат, але він відмовився. — Не перенимайся, — сказав він мені, мабуть цей юнак дуже нещасливий, коли йому прийшло до голови таке зробити... В такому віці... Я б допоміг йому, якби міг. Я сьогодні щасливий, бо завтра повертаюся додому. Це найголовніше. А фотоапарат НАШ Е ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1980 27
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
