Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДСВІТ З БІЛОГО КРАЮ Оповідання відзначене на 17 Літ. Конкурсі СФУЖО СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО ’’ОКСАНА” Д о к і н ч е н н я — Ескімоси, — сказав Ігор, дивлячись на неї усміхненими очима. — Я вже сказав вам про це, але бачу, що ви не вірите. А воно й справді так. — Цікаво... — сказала Оксана. — Це мені не зовсім зрозуміле, але я дістала дозвіл тільки на одне питання... — Я знаю, ви хотіли б пояснення, — сказав Ігор, глянувши на свій годинник, — але короткою відповіддю пояснити це важко, а я вже мушу йти. Мене чекає мій друг з Арктики. — Ескімос? — запитала Оксана. — Так. — Що ж, — сказала вона з ноткою розчарування в голосі, — в такім разі до побачення! Ігор рушив до виходу, а тоді раптом повернувся й сказав: — Я зайду завтра. — Завтра я працюю на вечірній зміні, — попередила Оксана. — Я знаю. Наступного вечора Ігор зайшов до бібліотеки майже перед самим її закриттям. — Я хотів прийти раніше, — сказав він Оксані вибачливо, але я показував місто моєму приятелеві з півночі. — Ескімосові? — спитала Оксана. — Еге ж! — Я бачу, вам подобаються ескімоси. — О, так! Кому ж можуть не подобатися сильні, стійкі, відважні люди, що завжди жили, та й досі живуть у змаганні з суворою природою. Я сам жив там два роки. Вчителював. Після другого року університету перервав науку. їхав їх чогось навчити, а тепер не знаю, хто від кого навчився більше. Спершу я думав, що, властиво, змушує їх жити в такому несприятливому кліматі? Адже посунутися їм хоч трохи на південь і багато що змінилося б для них на легше і, на мою думку, на краще. А поживши серед них, зрозумів, що вони закохані в свій білий край, невіддільною частиною, якого є вони самі. До речі, про білу людину вони аж так добре, як вона сама про себе, не думають. У них є легенда про походження людей... В цей час Оксану покликали до телефону. Ігор на знак прощання підніс руку і, кинувши її навздогін ”я ще заскочу”, пішов до виходу. Він прийшов до бібліотеки на третій день і знову перед самим закриттям. — Завтра я від’їжджаю, — сказав він, привітавшись з Оксаною. — Повертаюсь до університету. — Це добре, — сказала Оксана. — Мої батьки кажуть мені це саме. — Не добре лише, що ви не доказали мені своєї розповіді, — додала жартівливо вона. — Хіба? — усміхнувся Ігор. — Ну, ось вам і її кінець — повертаюся до науки з свого власного переконання. — А я хотіла б почути ще й середину, — сказала Оксана, — про ескімосів. Як вони спонукали вас зацікавитися культурою ваших предків? — О, це! — всміхнувся Ігор. — Дуже просто. Коли я побачив, як вони люблять все своє, як дорожать ним. У них же також своя власна культура, дуже стара: мораль, звичаї, повір’я, мистецтво, легенди... Мені стало соромно, що я так мало знаю про себе, і відчув, що доки я не довідаюся докладніше про своє, про себе, властиво, хто я, не зможу бути задоволеним або певним себе в житті. Почуваню, що в цьому напрямку я зробив добрий поступ завдяки вашій бібліотеці. Але це тільки початок. До речі, самі ескімоси не дуже люблять, щоб їх називали цим іменем. Вони називають себе інуітами, що в перекладі на нашу мову означає — людьми, а слово ескімос — це людина, що живиться м’ясом... — Цікаве, — сказала Оксана.-------Я цього й не знала.. Ось уже й зачиняють бібліотеку, а мені все здається, що ви не доказали чогось цікавого. — Я думаю, що чесно відповів на ваше питання, — сказав Ігор. — Але я ще маю пів години часу. Зайдімо на каву до каварні через дорогу. Розкажу вам, чому мені сьогодні так невесело. — Оце за півгодини йду попрощатися з своїм знайомим з Атики, — сказав Ігор, коли вони сіли за малим столиком і замовили каву. — Ескімосом? — Так, — сказав Ігор. Він був тут на вишкільному курсі по оперуванні машин, які вживають при будівництві. Його край переходить, хоч може й повільні, але постійні зміни. Розбудовується. Завтра мій знайомий від’їжджає додому. Базіл — його ім’я. В них усі перші імена чужинецькі, а їхні власні тепер вже починають служити їм за прізвища. їхні імена не передавалися від батька, як у нас. Коли дитина народжувалася, їй давали ім’я людини, недавно померлої, або дуже старої, вірячи, що з іменем дитина дістає також і душу цієї людини. Дівчинці давали ім’я чоловіка, а хлопчикові — жінки. їхні імена щось значать, зрештою, як дуже часто і в нас. Базілеве прізвище, чи друге ім’я, в перекладі на нашу мову означає старий човен. Коли я був на півночі, я подружився з Базілем. Він брав мене на полювання, Д о к і н ч е н н я н а с т . 2 7 НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1980 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
