Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
полотна вишивається так, що голку виколюється і кладеться "перший стібок”, як було вище подано. При другім стібку голку виколюється вгору, не вниз. При третьому стібку голку вколюємо праворуч там де верх першого стібка) і виколюємо три нитки вниз і ліворуч. Тоді повторюємо від "першого стібка” , утворюючи квадратики (стичні попередний із черговим) ідучи справа вліво по прямій нитці полотна. З виворотної сторони по ло тна в и тв о р ю ю ться сти чні хрестики, кожний з подвійно положе ним стібком перехрестя. Ці стібки радимо вивчити перше на зайвому полотні, щоб з практики знати, де треба почати зайвий стібок стосовно до решти взору. По-англійському ’’зерновий вивід” на укіс зветься "single faggot stitch” або "diagonal square stitch” а коли no прямій нитці "four-sided" або ’’square stitch” - T. Д. Оніл Взірець на пазушну до д и тя ч о го вбрання з "Н .Ж .” ч. 4, 1980. Ц окінчення: ВІД С ВІТ З БІЛО ГО КРАЮ знайомив з їхніми звичаями, їхнім життям. О, який він був завзятий і безстрашний у себе вдома, між своїми людьми! Він міг у найбільшу хуртовину вирушити в тундру й не заблудитися, бо його відчуття найменших порухів у природі служило йому за най досконаліший компас. Який же він інакший тут! Такий нещасливий... Усе в нас йому не подобається... Я намагався показати йому в Торонто все найцікавіше. А він увесь час твердив: ”Як можна жити в такій задусі? Як можна жити в такій метушні? Куди ви, білі люди, ввесь час поспішаєте? Чого? Як можна жити втаких кам'яних клітках, майже до неба? Я пояснював йому, як тільки міг, про переваги нашого способу життя. А він мені: ”Я не міг би тут жити. Не зміг би і все. Ох, як я вже засумував за своїми рідними й друзями! Чи ж може бути на світі краще місце на землі від мого білого краю, де все дихає справжністю і безконечністю? Чи ти бачив коли- небудь якісь інші світла, що могли б дорівняти красі полярного сяйва?! Я вже так стужився за домом! Моя матуся, мабуть відчуваючи це, прислала мені торбу сушеного оленячого м’яса, якого ти так ніколи й не полюбив за весь час, що ти жив між нами”. — А знаєте, — посміхнувся Ігор, — живучи на півночі, я, мабуть, вперше належно оцінив наші українські страви. Я просив свою маму прислати мені рецепту на борщ. "Ніколи, ніколи, я не зміг би тут жити”, — постійно зідхав Баліл. ’’Тобі тільки так здається, — переконував я його. Ти полюбив би наше життя, якби пожив тут довше й краще його пізнав”. ”Ти справді так думаєш?”, — питав Базілі. ’’Цілком певний”, — відповідав я і з шкіри ліз, показуючи йому все найпривабливіше, на мою думку, щоб він принаймні хоч трохи схвалив його. І часом мені це ніби вдавалось. Особливо, коли він вечером телефонував мені й сповіщав, що він і справді відкриває в нас кожного дня все інші й інші речі, гідні подиву, і може я й маю рацію, коли кажу, що, поживши тут трохи довше, він би звик і, мабуть, був би так само задоволений, як і тутешні люди. Та пізніше я зрозумів, що це все він говорив, щоб зробити мені приємність. Коли я вчора ввечорі зайшов до нього, там був його земляк із сусіднього селища, який переходив з ним той самий курс. Знайомлячи мене з ним, він сказав: ”Це Ігор, про якого я тобі вже згадував. Він, хоч і не інуіт, але добрий хлопець, майже як інуіт”. Я знав, що це з його боку був не абиякий комплімент на мою адресу і повірив, що все ж таки мої зусилля — подарувати йому хоч якийнебудь добрий спомин з перебувань,я в моєму місті — не пройшло цілковито намарне. Але сьогодні такі мої сподівання остаточно завалились. Коли я зайшов до н£>ого біля полудня, застав Двох поліцаїв, що списували протокол крадіжки. Виявилося, що під час Базілевої відсутности в готелі, де він перебуває, хтось уліз до його кімнати, вкрав фотоапарат і тих кільканадцять долярів, що були у його валізці. За короткий час злодія спіймали. Це був юнак із доброї родини, який сказав, що й сам не знає, чому він це зробив. Фотоапарат він, ніби, вкинув у смітник, одначе там його не знайшли. Мені страшенно прикро, що так закінчилася Базілева візита у нашому місті. В них ніхто не замикає дверей. Коли я від’їжджав від них, мені на згадку подарували хутро з білого лиса. Я давав йому свій фотоапарат, але він відмовився. — Не перенимайся, — сказав він мені, мабуть цей юнак дуже нещасливий, коли йому прийшло до голови таке зробити... В такому віці... Я б допоміг йому, якби міг. Я сьогодні щасливий, бо завтра повертаюся додому. Це найголовніше. А фотоапарат НАШ Е ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1980 27
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
