Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІДСВІТ З БІЛОГО КРАЮ Оповідання відзначене на 17 Літ. Конкурсі СФУЖО СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО ’’ОКСАНА” Д о к і н ч е н н я — Ескімоси, — сказав Ігор, дивлячись на неї усміхненими очима. — Я вже сказав вам про це, але бачу, що ви не вірите. А воно й справді так. — Цікаво... — сказала Оксана. — Це мені не зовсім зрозуміле, але я дістала дозвіл тільки на одне питання... — Я знаю, ви хотіли б пояснення, — сказав Ігор, глянувши на свій годинник, — але короткою відповіддю пояснити це важко, а я вже мушу йти. Мене чекає мій друг з Арктики. — Ескімос? — запитала Оксана. — Так. — Що ж, — сказала вона з ноткою розчарування в голосі, — в такім разі до побачення! Ігор рушив до виходу, а тоді раптом повернувся й сказав: — Я зайду завтра. — Завтра я працюю на вечірній зміні, — попередила Оксана. — Я знаю. Наступного вечора Ігор зайшов до бібліотеки майже перед самим її закриттям. — Я хотів прийти раніше, — сказав він Оксані вибачливо, але я показував місто моєму приятелеві з півночі. — Ескімосові? — спитала Оксана. — Еге ж! — Я бачу, вам подобаються ескімоси. — О, так! Кому ж можуть не подобатися сильні, стійкі, відважні люди, що завжди жили, та й досі живуть у змаганні з суворою природою. Я сам жив там два роки. Вчителював. Після другого року університету перервав науку. їхав їх чогось навчити, а тепер не знаю, хто від кого навчився більше. Спершу я думав, що, властиво, змушує їх жити в такому несприятливому кліматі? Адже посунутися їм хоч трохи на південь і багато що змінилося б для них на легше і, на мою думку, на краще. А поживши серед них, зрозумів, що вони закохані в свій білий край, невіддільною частиною, якого є вони самі. До речі, про білу людину вони аж так добре, як вона сама про себе, не думають. У них є легенда про походження людей... В цей час Оксану покликали до телефону. Ігор на знак прощання підніс руку і, кинувши її навздогін ”я ще заскочу”, пішов до виходу. Він прийшов до бібліотеки на третій день і знову перед самим закриттям. — Завтра я від’їжджаю, — сказав він, привітавшись з Оксаною. — Повертаюсь до університету. — Це добре, — сказала Оксана. — Мої батьки кажуть мені це саме. — Не добре лише, що ви не доказали мені своєї розповіді, — додала жартівливо вона. — Хіба? — усміхнувся Ігор. — Ну, ось вам і її кінець — повертаюся до науки з свого власного переконання. — А я хотіла б почути ще й середину, — сказала Оксана, — про ескімосів. Як вони спонукали вас зацікавитися культурою ваших предків? — О, це! — всміхнувся Ігор. — Дуже просто. Коли я побачив, як вони люблять все своє, як дорожать ним. У них же також своя власна культура, дуже стара: мораль, звичаї, повір’я, мистецтво, легенди... Мені стало соромно, що я так мало знаю про себе, і відчув, що доки я не довідаюся докладніше про своє, про себе, властиво, хто я, не зможу бути задоволеним або певним себе в житті. Почуваню, що в цьому напрямку я зробив добрий поступ завдяки вашій бібліотеці. Але це тільки початок. До речі, самі ескімоси не дуже люблять, щоб їх називали цим іменем. Вони називають себе інуітами, що в перекладі на нашу мову означає — людьми, а слово ескімос — це людина, що живиться м’ясом... — Цікаве, — сказала Оксана.-------Я цього й не знала.. Ось уже й зачиняють бібліотеку, а мені все здається, що ви не доказали чогось цікавого. — Я думаю, що чесно відповів на ваше питання, — сказав Ігор. — Але я ще маю пів години часу. Зайдімо на каву до каварні через дорогу. Розкажу вам, чому мені сьогодні так невесело. — Оце за півгодини йду попрощатися з своїм знайомим з Атики, — сказав Ігор, коли вони сіли за малим столиком і замовили каву. — Ескімосом? — Так, — сказав Ігор. Він був тут на вишкільному курсі по оперуванні машин, які вживають при будівництві. Його край переходить, хоч може й повільні, але постійні зміни. Розбудовується. Завтра мій знайомий від’їжджає додому. Базіл — його ім’я. В них усі перші імена чужинецькі, а їхні власні тепер вже починають служити їм за прізвища. їхні імена не передавалися від батька, як у нас. Коли дитина народжувалася, їй давали ім’я людини, недавно померлої, або дуже старої, вірячи, що з іменем дитина дістає також і душу цієї людини. Дівчинці давали ім’я чоловіка, а хлопчикові — жінки. їхні імена щось значать, зрештою, як дуже часто і в нас. Базілеве прізвище, чи друге ім’я, в перекладі на нашу мову означає старий човен. Коли я був на півночі, я подружився з Базілем. Він брав мене на полювання, Д о к і н ч е н н я н а с т . 2 7 НАШЕ ЖИТТЯ, ТРАВЕНЬ 1980 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
