Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
менш грішне життя. Д-р Айніґер з дружиною в Гай- дельберґ, панна Гільда над Константське озеро, Ільонка в Париж . . . Ільонка — справжня геройка. Повстанський дощевик зрісся з нею. — Вибачте, Марку, що стали нехотячи моєю судьбою. Через вас знаю, який гарний цей світ. Зда валося, що не витриімаю стільки краси нараз . . . Вона оглядає французькі гебелени в замках, розцінює дерев’яні стелі, мірить ріку з вежі. Моло дість її переборола; вона найде свою дорогу. Ярина не скаже мені, куди поїде; вона буде стояти на двірці і проводити мене очима, доки мій потяг не зникне на півночі. А ти, Жуко, дорогий хлопче, що так добре вмієш розказувати леґенди про праведних, як Шар дон, і про буденних, як ми, обдаруй нас востаннє, бо шофер у краткованому кашкеті вже споглядає на годинник, а Дримба махає Шардоновим пара солем. Потім, друзі, ми розстанемося без прощань і зайвих слів. Починай, Жуко! СМЕРТЬ НЕДОБРОЇ ЛЮДИНИ Був великий безбожник, що ніколи не ставав навко лішки перед цвітистими вівтарями, не чепляв вотивних амулетів, ні мальованих обітів за своє хворе серце перед Добрим Ісусом, де чорні жінки в широких спідницях що року мили цілу нерівну долівку з простого дерева аж по кам’яні сходи і аж по огорожу з кованого заліза, йому нічого не говорили церкви з необробленого каменю зі старими паламарихами, які плямкали свої молитви на дов гих темних чотках і доторкали з побожністю своїх чорних, спорохнявілих святих: Бенедикта Квітів, Антонія, Елесбея і Іфігенії по синькованих нішах, прикрашених трояндами з бібули і колонами, пообвиваними паперовими Гірляндами. Манило тільки жовте золото риз і довгі свічники з вилива ними узорами! Він порушував спокій святих, похованих під долівкою церков, скорими й тихими кроками. Раз йому здавалося, що захлипала Катаріна Параґвасу,5 свята індійка в церковці „да Ґраса“, як він наступив на її гробівець із срібною кадильницею в руках. Над заливом був торг. Там висіло смердяче м’ясо зві рів, обліплене мухами, раки нанизані на шнури, туди осли привозили в кошиках овочі жаки, повні бородавок, і про давці розкладали їх у горби за всякою череп’яною посу- дою. Він ніс широкий кошик на голові, а його осел під оберемками трав тьопав аж на берег, між пралі колірових речей і рибалок на легких тратвах. Тут сиділи теж „люби телі" його скарбів; вправді платили небагато, але пізніше зате продавалися на ярмарку римовані баляди, в яких він був героєм між босяками.6 Раз мусів утікати. Далеко на південь, у гори, де часто падав дощ і де люди жили смирні і добрі, як діти. По вули цях ходили кози, в нещільних мурах домів були вижолоб- лини на трави і ластів’ячі гнізда, через старі вікна з баль- 5 Побожна індійка з 17-го віку, якій об’явилася Мати Божа. 6 Римовані баляди про популярних героїв продається ще й досі на бразилійських торгах. конами перехилялися смугляві красуні, а індики похожали перед верствованими дверима Доброго Ісуса з Лісочків.7 На горах лежав камінь, і чомусь йому здавалося, що той камінь мусить скотитися на його грішну душу й при бити її цвяхом до землі тут, де люди жили на висотах, близько неба, і де хрести з багатьома раменами хилилися геть від нього, коли він переходив через мости над водо спадами. Город мав свої криниці, з яких пили люди й звірі, а найхолодніша була вода в захристії одного майстра-ка- ліки, який різьбив статуї кусками Граніту, бо не мав рук. Злодій ковтнув один раз тої свяченої води своїми несвя- тими устами і вмер. Коли розкрив очі, побачив, що другий світ — такий самий, як перший. Такі самі церкви святого Франческа, Благовіщення, такі самі дзвони перед святою Анною, дере в’яні ангели в соборі під органом, ультрамаринові двері, барнаві поволоки, криве золочене дерево на білених стінах, малі проповідниці — бальконики, такі самі святі Кекилії і Христи в фіолеті з золотими квітами і правдивим волос сям з чернечих кіс. Він пішов порошною дорогою. Люди жили, як дав ніше, тільки ніхто його не бачив. При дорозі сиділа дитина і плакала. — Чому плачеш? Не плач. Вона була дуже марна і очі виставали трохи наверха. — Маю нести воду і вже не можу. — Це твоє коромисло? В дитини вже були рани на плечах. Зла людина по чула, що не може бути зовсім лихою. Підняла відра й спи тала: — Де живеш? — Там! — Дитина почала терти очі брудними руками. — Ходи! — сказав він і пішов уперед, сам не знав, куди. Місили порох дороги під гору, потім побачили синій дім. Колись мусів бути багатий, але тепер падав своїм круглим бальконом просто в банановий сад. Думав, що в домі нікого не було, але там сиділа старенька жінка, яка зараз заметушилася. — Хочете їсти? Може гарячої кави? — Для дитини... — сказав злодій і почав шукати за грішми по кишенях, але гроші залишилися на другім світі. — Нічого, нічого, — метушилася старенька. — Бабуні Анні не треба грошей. Дитина випила горнятко кави і задрімала при столі. Він хотів її лишити в старенької, але подумав про відра: — Щоб не били малого. Дорога вела попри кладовище повне квітів, де гуділи бджоли і нісся запах меду. Одна могила була ще зовсім свіжа. — Чия це? — думав. — Може твоя? — сказала дитина. — Ні... — заперечив він. — Я не можу лежати між квітами і бджолами. Посередині головної площі була стара в’язниця з ве ликими ґратами у вікнах. В одному вікні стояла молода жінка в червоній суконці, як полонений звір із сумними очима. Напроти — дзвонили дзвони. — То певно пекло, — думав. — Туди я піду. Диггина тягнулася важко. — Що тобі? 7 Назва церкви. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top