Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк Ш Т Р Л Ж І Пізніше тільки, мабуть, прийшли красномовство і зовнішність; почали роздроблювати чудо малої дів чини для широких мас, побудували нестилевий храм, поклали сантиментальні фігури, розвели ярмарок із дешевих пам’яток. Зродилася якась пересичена атмосфера, і якраз коло закопченої печери завжди повно ласих на чуда, які розглядаються навколо, чи хто не прозрів або не відкинув від себе милиць. Але живе щось міцніше: віра. Та боса селянка, яка б’є поклони зі своєю дворічною донею перед вівтарем, певно не думає нікого навертати і не звер тає уваги на цікавих довкола. Мадонна слухає її слів із порепаних уст, змішаних зі сльозами: „Така кри- шинка, і має вмирати, Мадонно! Ніхто, тільки Ти зро зумієш материнський біль і кинеш зерно своєї до броти в чорну, спрацьовану руку!“ І де людина, що може бути каменем у таку хви лину? Шардон молиться. Навколішках, як великий ліхтар серед люду, жовтолиций, як віск. І ми всі, підсвідомо, ждемо чуда, віримо, що воно мусить при йти -—- велике, світле, як Воскресення. Але воно не приходить. В останню ніч Шардон лежить з розпаленими щоками на польовому ліжку, недалеко вогнища. (Повітря закритої кімнати його душить.) Він дивиться в небо, мріє і булькотить різні речі: •—- Бейтлехма — Вифлеєм — Дім Хліба . . . Хіба це ще не досить ясно? І три грекокатолицькі оселі, чуєте Марку? — Маалюля, Бахка і Джубадін гово рять ще й досі арамейською мовою . . . Як би ви знали, що за скарби у вас на Україні. . . Марку, людина, яка покотила зірку у всесвіт, згорділа. Ви мусите знов відкрити зорю, тоді понесете її в Київ. Але то не буде одне з тих безіменних світел у Мо лочній Дорозі, тільки Вифлеємська Зоря .. . -—- Ну, чому ви всі посоловіли? Тому, що не сповняться ваші сподіваання і я буду вмирати? Я не просив за себе. Мені вас більше жаль. Може хтось з вас доросте колись до трагічної ролі, бо тимчасом ви всі схожі на маріонеток із Ярининого театру . .. — Так, так, Марку. Ви мусите, як великий же брак, просити під чужими вітражами. То ваше чисти лище, що стільки між вами ходить крутими дорогами. А як напросите досить милостині, тоді вам вирівня ється хребет, і станете простий перед софійською Орантою . .. — Вам, дорога Ярино, дарую всі мої скойки, — там є одна дуже гарна, з Пенісколя, що шумить віч ністю, пригадуєте? А зате ви понесете мої будяки до Роншан . .. — Париж уже повідомлений . . . про все, а крім парасоля і часослова, в мене нема тут нічого вар тісного. Пане Дримба, ви образитеся, як я вам пода рую свій парасоль? А ви, докторе Айніґер, за часо слов? Він вправді вже дуже зужитий . . . Там найдете образочки для пань і для шофера, якщо вони схочуть мати від мене пам’ятку. — Тобі, Жуко, погідна дитино, нічого від мене не треба, бо ти маєш більше від них усіх: покли кання . . . Минають вечірні години. Часом Шардон каже своїм їжачим поглядом: „Прошу вас дуже, пані, не душіться сльозами і не підтягайте носами, але дайте мені спокійно вмерти". Тоді ми засоромлені диви мося, як з гори сходить процесія з запаленими сві чами. Хотілося б із ним ще стільки говорити. Господи, як скоро йде час! Нараз я чую відповідальність за кожну порожню хвилину. Всесвіт ширяє, душа роз тягає закляклі крила і груди дихають повно пахощі ранньої осені. Неначе ріка з освітлених муравлів процесія спливає поволі в спокійну долину і аж. сюди зано сить співами: „Ave, ave M aria .. І Шардона вже немає між нами. * * * Тепер ми всі шукаємо вітражів. Найбагатші несе ангел зі соняшним годинником між жовтими, несія- ними квітами в складках святині в Шартрі. Як довгі стьожки низанок, вони стеляться з неба на землю, і Яринині очі кажуть мені: „Проковтну їх усіх, це — коралики з дитинства, тут я нічого не боюся. Дивися, Марку, це — вікна в безсмертя. Тут ми стоїмо, взяв шись за руки, а за короткий час ти будеш вдома в Молочній Дорозі, а я за сценою маріонеток. Так добре відродитися Марією для свого оточення . . . Але кожний раз, чи в старім порфіровім храмі в Штрасбурґу із суворими цісарями на вікнах, чи в новій христильниці з теплих пастелів в Уденкур, нас обіллє таке світло. Тоді знатимеш: через мільйон світляних років ми зустрінемося знов. Що це — мільйон світляних років в обличчі Любови?“ Ми ходили на прощу в Роншан із Шардоновими будяками. З усіх боків пливло сонце через глибокі криві вікна, такі малі й різкі над статуєю Богородиці, як язики Святого Духа. Одуховлювали простір у цер ковці, лучили її з зовнішнім світом. Щось було в ній з великої каравели: якась радіоактивність, кос мічне перекликування. Я чув голоси, ніби мамині й Шардонові, який починає зливатися в уяві з отцем Атанасієм. (Нераз хтось чужий нас кличе назад до нашого власного дому. Так було з Шардоном). Пів тінь розкладала барви: помаранчеві вогні на свічах мали фіялкові тіні. Долівка спливала до престолу і збирала всіх при евхаристійній лаві. Друзі, тепер ми розстаємось. На границі кож ний із нас сяде на свій поїзд і поїде в своє більш- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1960 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
