Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ликої висоти коміть-головою та зі всієї сили гепнувся об землю. Ледве-ледве підвівся. Глянув і зав мер із переляку: вхід до печери засипаний! Діти в середині! Хло пець смертельно перелякався сво го вчинку. — Ой, Боже, мій Боже! Вони певно вже неживі! подумав. — То я погубив їх! Горе мені; Щож то буде? Тай замість щоб швидше бігти до батьків дітей — дати знати, що сталося нещастя, кликати помочі — геть, чисто втратив глузд. Та знаєте, що зробив? Побіг до ґаражу свого тата, там заховався в найтісніший куток, си дів тихо до вечора, трусився і пла кав. Такий нерозумний хлопчись ко, такий боягуз! * * * Оскільки більш второпний за Федька був пес, Гектор. Він зра зу зрозумів, що сталося. Почав нюшити біля входу, шукаючи про- смику, а коли не знайшов, почав лапами дерти пісок, щоб дістатися до дітей. Нажаль, скоро спостеріг, що не сила йому пробити самому такі маси піску. З розпуки прило- жив мордочку до землі і жалібно завив. Але це була лиш хвилинка. Схопився і побіг до хати. Обліп лений піском, задиханий, тільки „шусть" перескочив штахетики і малощо не перевернув татка, що сидів собі в садку і читав газету. Гектор почав голосно гавкати, шарпати татка зубами за полу, тя гнули в сторону фіртки. Батьки злякалися незвичайної поведінки собаки: — Чому ж пес сам? Де діти? Цього до тепер не бувало! Рішуче щось сталося, я- кесь нещастя! Якстій побігли до Піскової Гір ки за Гектором, що зразу кинувся розгрібати вхід до печери. Де ж то діти? Пес показував їм, що во ни живцем погребані в печері, не мов у могилі. Хоч самі мало не погинули з розпуки, бо зрозуміли відразу, що самі нічого не вдіють — бать ко побіг кликати сусідів із лопа тами, зателефонували до компанії, яка брала пісок, щоб прислала ро бітників, до поліції. Всі спішились із розкопуванням. Відомо чому: людина мусить дихати, а у вузень кій печері не було доступу свіжо го повітря й діти могли згинути. Жваво йшло гарячкове розкопу вання. •І* v *!* А що ж робили діти в печері? Ох! Коли зі страшним грюкотом закрився вихід, стало темно, тем но й страшно. Діти зразу приту лилися одне до одного і труси лися, думали, що це вже їхня смерть. А коли малий Михась по чав плакати, Оля пригорнула йо го до себе і стала молитися „От че Наш“ і „Под Твою Милость". А Кость із Юрком взялися по мацки гребти пісок руками. Ба, але що ж із того — що вигребуть ямку, то згори чують, як знов її засипає — і знов, і знов, от да ремна робота. А тут так темно, страшно. Знеможені пригорнули ся до себе, молилися і плакали. ❖ ❖ ❖ У ту страшну хвилину почули ся голоси, забрехав пес. — Не плачте! кликнув Кость, нас віднайшли, нас рятують! І справді, зразу показався малий, мов кулак, отвір — він миттю по ширшав як віконце завбільшки. Діти глибоко відітхнули свіжим повітрям. — Світло! закликали, — ясно! О Боже, ми живі, врятовані! Ще хвилина і щасливі діти кинулися в обійми татка і матусі. А все це завдяки второпності пса Гектора. Індіяни зловили принцесу і вели її до в’язниці, серед дикого співу, малий лицар боронив її завзято, вимахуючи дерев’яним мечем. гь НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
