Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Христина Львівська Відчиняються всі вікна і двері, а з вулиці вливається у них пер ший весняний день. Пахучі по дихи вдираються у найдальші за кутки кімнат та сердець і виполо- шують із них всі залишки холоду, нерішучосте, пригноблення. Я йду вулицею, а вона сьогодні не засмічена, як звичайно, а нав паки, золочена легкістю та без журна несміливою ще, але вже безумовною зеленню дерев. В таку хвилину найкраще пус тити зір по безкрайному небі і не старатися найти там нічого окрес леного, а решту свого ,,я примі стити на канапі. Це така одинока й неповторна хвилина, найласкавіша в цілому році. Та навіть вона не дозволяє моїм турботам розплистися з ос танніми струмками поснігової води. Бо при кожній спробі само- переконання, що мені нічого жури тися, виринає на обрії ця новеля. Ну, в крайному випадку оповідан ня, чи хоч би лиш нарис. Час так безжалісно поділений на клі тинки, що на написання залиша ється вже лиш один сьогоднішній вечір. На те, щоб найти тему: жи ву, цікаву, оригінальну, по змозі з жіночого життя. Знайшовши, пережити її, вкласти в розв’язку проблеми частинку свого „я“, вдягнути це все в щонайменше пристойну форму та завести на папір. Гарне завданнячко! Я озалізобетонюю рештки сво єї волі проти хитрих задумів вес ни, бо таки годі повірити, щоб жюрі продовжувало ще раз речи- нець конкурсу для мене одної! І тоді, коли хотілося б, щоб вулиця ніколи не покінчилася, не діється ніщо: ані не заблуджую, ані поліція не замикає проходу через пожежу, ні через попсовані водопровідні рури. Це вже дійс ність, що мрячний коридор пере водить мене із гамору вулиці в мій затишок, де колись безумовно влаштують музей в мою честь. Тут вже дорога до письмового столика була б недовга, якби не непередбачений погляд у кухню, де в зливі жде гора немитого по суду. Наверствування сягають ще передвчорашнього обіду, бо зараз після нього повіз мене Яновський на перегляд успенівського фронту, а вчора знов не могла ніяк поки нути самої Гофмансталевої Со- беіди в її безпросвітніх блукан нях. А між тим ще й дзвонили гро мадські телефони. Так ось в моноліті моїх поста нов — щілина. Не слід потопати мистцеві в буденщину, але тут же заторкнена й естетика! Засохлі товсті плями так і здавляють ніж ний, свіжо-скільчений задум. Що раз видніше, що можна найти лиш один засіб, щоб прочистити цю, ніяк не творчу атмосферу. Соня Ковалевська, пишучи ма тематичну розправу, бралася часто за плетиво. Професори-опікуни за журбою світа не виділи, а працю нагородила Французька Акаде мія... На цьому, звичайно, порівнян ня й кінчається. Вже б їй і наго роду — за ненаписане ще опові дання! Та спільне те, що жіноче „я“ має свої власні закони, і тому не знати, чи не стане посуда моєю Аполлоновою лютнею... На моє рішення розсвічується вікно новою соняшною усмішкою, а крізь нього підтверджує кивком мій задум-розцвіла гілка золото- дощу. Перша тарілка, що її беру в руки — неначе тайний спільник у всежтаки не надто чистому ділі. Тому з досадою тру її безжаліс ною дротяною щіточкою, щоб змити якнайскроше сумнів Вайнін- ґера, чи жінка здібна творити правдиве мистецтво. Арістотель сказав, що мистец- тво-очищення. А що ж я роблю в цю хвилину?! Хіба це теж не засіб, щоб вплинути на мій поря док думок? І хіба я творю прецеденс в укра їнській літературі? Це ж науково доказане, що Ольга Кобилянська господарила передполуднями, а (Докінчення на ст. 12) Танкові й хорові групи з України, що гостювали по великих містах Европи, Канади й ЗДА, піддали різні думки креаторам моди. Вони внесли в цьогорічну моду ту кра су, що чарувала людей при кож ному виступі танечниць чи співа ків. Відбиток того стрічаємо на кожному кроці. Спершу — це намисто. Давно красуні західнього світу прикра шували свої шийки одним разком перел чи нашийником. А тепер за коном стало носити багато разків густо нанизаних намистин. До кожної сукні треба дібрати відпо відну форму й відтінок. Деякі об вивають шию, другі звисають нижче. Велетенський вибір намист дає сьогоднішній ринок! А квіти на головах! Минулого літа бачили ми ті шапочки з орґан- тини, густо прикриті квітами. Уло- жені на гладко причесаному во лоссі, нагадували нам дівочі віноч ки з Полтавщини. А хутряні шапки! Неодна кра суня ходитиме зимою в ,,кучмі“, якою хвасталися наші козаки-тан- цюристи. Навіть повстяні капелю хи прийняли стіжкову форму, що нагадують козацькі шапки. Українка опанувала на хвилину примхливу моду. Але хто скаже, що це мода з України? Вона за крита для Заходу назвою „Ра- шен“... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
