Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ІДЕМО ПО ГРИБИ Ідемо ми по гриби через вибалки й горби, ідемо ми скорим кроком, хто біжком, а хто з підскоком. По гриби! По гриби! Козубеньку не згуби! В’ється стежечка навскіс далі й далі в тихий ліс. Придивляйся під пеньками, під опалими сучками, воруши сухий листок: може там сидить грибок? Заховався боровик: він до галасу не звик. Лиш опеньки дуже раді, стали всі, як на параді, хоч тендітні та дрібні, але також їстивні. Та нехай стоять опеньки і великі, і маленькі — назбираємо груздів, Олена Цегельська Дітей було четверо. Кожне на два роки від другого молодше. Отож: найстаршому Костеві було 10 літ, потім Олі було 8 літ, Юр кові 6 — ну, а Михасеві чотири рочки. Але діти все держалися ра зом — разом ходили, гуляли і грались. Не штука було так разом гра тися, коли їхня хата у городці, за містом і так близько Піскової Гір ки. А то така Гірка, що туди заїз дили вантажні авта і вибирали з неї пісок. Стільки піску вони вже вибрали з Гірки, що в ній внизу потворились такі печери, заглиби ни, немов які кімнатки. От то й ці печери дуже манили дітей. В них можна було ховатись, граю чись в індіян, ковбоїв, розбійни ків. І сьогодні діти з радістю побіг ли собі на Піскову Гірку. Була чу дова погода, день пригожий для нової гри. З ними був великий со- бака-вовчур Гектор, що майже ні- маслюк і в, боровиків, а до них тоді й опеньки самі вскочуть в козубеньку. Ґ, Ч о. НЕ ЗЛЯКАЮТЬ НАС ДОЩІ! Тарабанить — трах і трах — по заплаканих шибках затяжний осінн і й дощ. Тарабань там скільки хоч! Тепло, весело у школі, не сумуєм тут НІКОЛИ, а як час іти додому, то й під дощик ідемо ми. Не біжить вода за вуха: маєм добрі капелюхи, прогумовані плащі — Не злякають нас дощі! Г. Чо. коли не відступав від дітей — все брав участь у забаві — то скакав, то гавкав, то так бігав, без при чини, висолопивши червоного язи ка. Був дуже прив’язаний до дітей. Сьодні гра йшла про принцесу (Олю), яку мали вхопити дикі ін- діяни (Кость і Юрко). Малий Ми хась мав боронити принцеси. Оля, принцеса, відповідно прибралась: на голові був у неї віночок із бі лих квіток, до плечей із-заду при чепила собі стару, червону хуст ку, що наче плащ волочилася за нею по землі. В руці несла довгу, дерев’яну ложку, що її Кость об в’язав позолоченим папером, а в другій коробочку з кораликами (це ніби перли і самоцвіти). Оля співала жалібно й ховалася в ку щах. А хлопчики, прикрасивши голо ви в пір’я, з. луками, стрілами й страшно розмальованим облич чям, шукали за нею, щоб її зло вити й ув’язнити. Ганяли всюди з дикими вигуками у незнаній, не зрозумілій мові, що мала дивні слова, як — топінамбур, буме ранг, Мадагаскар, джінґісхан, гі- маляя ітп. А малий Михась із па перовим шоломом на голові та де рев’яним мечем, був за лицаря і не давав принцеси зловити. Діти гралися чудово — вони були такі щасливі й забули про все. І були б так довше грались, коли б не сусідський рудий Федько. Прибіг задиханий, кинув ся між дітей і порозпихав їх. — Я хочу гратися з вами! Візь міть і мене до гри! Я вам принцесу зловлю й на руках занесу до льо ху, себто до печери! Ось, дивіть ся, який я сильний! І показав свої грубі, червоні руки. Але діти рішуче спротивились. — Йди собі геть, так Кость — ми тебе не хочемо до гри, ти дикуне! Ти забув, як ти нам все псував? Все хочеш верховодити, приказу вати, немов якийсь отаман. Заби райся! Всі разом наробили крику та й прогнали Федька. Але він не здав ся. Викарабкався на вершок Гір ки і звідтіля думав все краще ба чити. При тому герцював там, ска кав, тупав ногами і кричав неса мовито. Але гра йшла дальше. Індіяни зловили принцесу і вели її до в’язниці, серед дикого індіянсько- го співу, малий лицар боронив її завзято, вимахуючи дерев’яним мечем. Принцеса плакала й ло мила ручки. Врешті її таки ув’яз нили. Всі пішли до печери. А Федько, мов навіжений, вигуку вав щось і товкся по Гірці. Щоб краще слідкувати за дітьми, зісу- нувся на сам краєчок виступу, що навис на самим входом до печери. Нагло цей виступ зі страшним грюкотом обірвався. В долину по котилися великі маси піску й ка міння та геть чисто закрили, за гатили вхід до печери. Сам Федь ко впав із тим румовищем із ве Пригода на Пісковій Гірці НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1960 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
