Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ликої висоти коміть-головою та зі всієї сили гепнувся об землю. Ледве-ледве підвівся. Глянув і зав мер із переляку: вхід до печери засипаний! Діти в середині! Хло пець смертельно перелякався сво го вчинку. — Ой, Боже, мій Боже! Вони певно вже неживі! подумав. — То я погубив їх! Горе мені; Щож то буде? Тай замість щоб швидше бігти до батьків дітей — дати знати, що сталося нещастя, кликати помочі — геть, чисто втратив глузд. Та знаєте, що зробив? Побіг до ґаражу свого тата, там заховався в найтісніший куток, си дів тихо до вечора, трусився і пла кав. Такий нерозумний хлопчись ко, такий боягуз! * * * Оскільки більш второпний за Федька був пес, Гектор. Він зра зу зрозумів, що сталося. Почав нюшити біля входу, шукаючи про- смику, а коли не знайшов, почав лапами дерти пісок, щоб дістатися до дітей. Нажаль, скоро спостеріг, що не сила йому пробити самому такі маси піску. З розпуки прило- жив мордочку до землі і жалібно завив. Але це була лиш хвилинка. Схопився і побіг до хати. Обліп лений піском, задиханий, тільки „шусть" перескочив штахетики і малощо не перевернув татка, що сидів собі в садку і читав газету. Гектор почав голосно гавкати, шарпати татка зубами за полу, тя гнули в сторону фіртки. Батьки злякалися незвичайної поведінки собаки: — Чому ж пес сам? Де діти? Цього до тепер не бувало! Рішуче щось сталося, я- кесь нещастя! Якстій побігли до Піскової Гір ки за Гектором, що зразу кинувся розгрібати вхід до печери. Де ж то діти? Пес показував їм, що во ни живцем погребані в печері, не мов у могилі. Хоч самі мало не погинули з розпуки, бо зрозуміли відразу, що самі нічого не вдіють — бать ко побіг кликати сусідів із лопа тами, зателефонували до компанії, яка брала пісок, щоб прислала ро бітників, до поліції. Всі спішились із розкопуванням. Відомо чому: людина мусить дихати, а у вузень кій печері не було доступу свіжо го повітря й діти могли згинути. Жваво йшло гарячкове розкопу вання. •І* v *!* А що ж робили діти в печері? Ох! Коли зі страшним грюкотом закрився вихід, стало темно, тем но й страшно. Діти зразу приту лилися одне до одного і труси лися, думали, що це вже їхня смерть. А коли малий Михась по чав плакати, Оля пригорнула йо го до себе і стала молитися „От че Наш“ і „Под Твою Милость". А Кость із Юрком взялися по мацки гребти пісок руками. Ба, але що ж із того — що вигребуть ямку, то згори чують, як знов її засипає — і знов, і знов, от да ремна робота. А тут так темно, страшно. Знеможені пригорнули ся до себе, молилися і плакали. ❖ ❖ ❖ У ту страшну хвилину почули ся голоси, забрехав пес. — Не плачте! кликнув Кость, нас віднайшли, нас рятують! І справді, зразу показався малий, мов кулак, отвір — він миттю по ширшав як віконце завбільшки. Діти глибоко відітхнули свіжим повітрям. — Світло! закликали, — ясно! О Боже, ми живі, врятовані! Ще хвилина і щасливі діти кинулися в обійми татка і матусі. А все це завдяки второпності пса Гектора. Індіяни зловили принцесу і вели її до в’язниці, серед дикого співу, малий лицар боронив її завзято, вимахуючи дерев’яним мечем. гь НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1960 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
