Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ІДЕМО ПО ГРИБИ Ідемо ми по гриби через вибалки й горби, ідемо ми скорим кроком, хто біжком, а хто з підскоком. По гриби! По гриби! Козубеньку не згуби! В’ється стежечка навскіс далі й далі в тихий ліс. Придивляйся під пеньками, під опалими сучками, воруши сухий листок: може там сидить грибок? Заховався боровик: він до галасу не звик. Лиш опеньки дуже раді, стали всі, як на параді, хоч тендітні та дрібні, але також їстивні. Та нехай стоять опеньки і великі, і маленькі — назбираємо груздів, Олена Цегельська Дітей було четверо. Кожне на два роки від другого молодше. Отож: найстаршому Костеві було 10 літ, потім Олі було 8 літ, Юр кові 6 — ну, а Михасеві чотири рочки. Але діти все держалися ра зом — разом ходили, гуляли і грались. Не штука було так разом гра тися, коли їхня хата у городці, за містом і так близько Піскової Гір ки. А то така Гірка, що туди заїз дили вантажні авта і вибирали з неї пісок. Стільки піску вони вже вибрали з Гірки, що в ній внизу потворились такі печери, заглиби ни, немов які кімнатки. От то й ці печери дуже манили дітей. В них можна було ховатись, граю чись в індіян, ковбоїв, розбійни ків. І сьогодні діти з радістю побіг ли собі на Піскову Гірку. Була чу дова погода, день пригожий для нової гри. З ними був великий со- бака-вовчур Гектор, що майже ні- маслюк і в, боровиків, а до них тоді й опеньки самі вскочуть в козубеньку. Ґ, Ч о. НЕ ЗЛЯКАЮТЬ НАС ДОЩІ! Тарабанить — трах і трах — по заплаканих шибках затяжний осінн і й дощ. Тарабань там скільки хоч! Тепло, весело у школі, не сумуєм тут НІКОЛИ, а як час іти додому, то й під дощик ідемо ми. Не біжить вода за вуха: маєм добрі капелюхи, прогумовані плащі — Не злякають нас дощі! Г. Чо. коли не відступав від дітей — все брав участь у забаві — то скакав, то гавкав, то так бігав, без при чини, висолопивши червоного язи ка. Був дуже прив’язаний до дітей. Сьодні гра йшла про принцесу (Олю), яку мали вхопити дикі ін- діяни (Кость і Юрко). Малий Ми хась мав боронити принцеси. Оля, принцеса, відповідно прибралась: на голові був у неї віночок із бі лих квіток, до плечей із-заду при чепила собі стару, червону хуст ку, що наче плащ волочилася за нею по землі. В руці несла довгу, дерев’яну ложку, що її Кость об в’язав позолоченим папером, а в другій коробочку з кораликами (це ніби перли і самоцвіти). Оля співала жалібно й ховалася в ку щах. А хлопчики, прикрасивши голо ви в пір’я, з. луками, стрілами й страшно розмальованим облич чям, шукали за нею, щоб її зло вити й ув’язнити. Ганяли всюди з дикими вигуками у незнаній, не зрозумілій мові, що мала дивні слова, як — топінамбур, буме ранг, Мадагаскар, джінґісхан, гі- маляя ітп. А малий Михась із па перовим шоломом на голові та де рев’яним мечем, був за лицаря і не давав принцеси зловити. Діти гралися чудово — вони були такі щасливі й забули про все. І були б так довше грались, коли б не сусідський рудий Федько. Прибіг задиханий, кинув ся між дітей і порозпихав їх. — Я хочу гратися з вами! Візь міть і мене до гри! Я вам принцесу зловлю й на руках занесу до льо ху, себто до печери! Ось, дивіть ся, який я сильний! І показав свої грубі, червоні руки. Але діти рішуче спротивились. — Йди собі геть, так Кость — ми тебе не хочемо до гри, ти дикуне! Ти забув, як ти нам все псував? Все хочеш верховодити, приказу вати, немов якийсь отаман. Заби райся! Всі разом наробили крику та й прогнали Федька. Але він не здав ся. Викарабкався на вершок Гір ки і звідтіля думав все краще ба чити. При тому герцював там, ска кав, тупав ногами і кричав неса мовито. Але гра йшла дальше. Індіяни зловили принцесу і вели її до в’язниці, серед дикого індіянсько- го співу, малий лицар боронив її завзято, вимахуючи дерев’яним мечем. Принцеса плакала й ло мила ручки. Врешті її таки ув’яз нили. Всі пішли до печери. А Федько, мов навіжений, вигуку вав щось і товкся по Гірці. Щоб краще слідкувати за дітьми, зісу- нувся на сам краєчок виступу, що навис на самим входом до печери. Нагло цей виступ зі страшним грюкотом обірвався. В долину по котилися великі маси піску й ка міння та геть чисто закрили, за гатили вхід до печери. Сам Федь ко впав із тим румовищем із ве Пригода на Пісковій Гірці НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1960 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
