Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
КАЗОЧКА ПРО СНІГОВУ БАБУ Настала зима. Нападало ба гато пухкого, білого снігу. Ці лими днями Наталка та Юрко гралися на дворі: кидалися сніжками, возили в саночках свого медведика та гарну си ньооку Лялю. Але найцікавіше було, коли вони одного разу разом із дідусем виліпили сні гову бабу. Вийшла вона на славу: за мість очей повтикали дві чор них вуглини, уста зробили з червоного бурячка, а носик? Догадайтесь, що за кумедний, гарний носик зробили бабі! Ц і лу морквину віпхнув Юрко ба бі замість носика. І сто-їть собі така весела баба, усміхається. Дуже тішились бабою діти. Але проминуло кілька днів і ось трапилась пригода з ба бою. Щ ез її морквяний носик! Отак ввечорі, напередодні ще красувався у баби, а на ранок щез. Юрко дивувався, шукав у снігу, думаючи, що носик упав у сніг, а Наталочці вже на плач збиралось... Тоді Юрко вирі шив: —■ Не плач, Наталю, я візьму в мами ще одну морквину і бу де наша баба носата, весело за кінчив він свою мову. Так і зробив. Побіг до мами, а вона якраз ладила обід. На столі ле жала гарна, довгенька червоня во-жовта морквина. Мама о- хоче дала її Юркові, але нака зала: — Ти, Юрку, міцненько при роби носа бабі, бо взимку з лі су і з поля до нас на подвіря всяка звірина ‘приходить го лодна та щ об не витягнула моркви знову. Юрко побіг надвір і прила- •годив носика бабі, а потім за доволений пішов із Наталоч кою спускатись саночками. Скоро настав вечір. Заки діти увійшли в хату, попрощалися з бабою. Стояла вона, здава лось усміхалася, ніби втіши лась, що знову має свого носи ка. А вранці, як тільки посні дали, діти побігли подивитись на бабу. І що б ви думали? Знов стояла баба без носа! — Ти дивись, Наталю, знов хтось витягнув носа у баби. Але я просліджу оте погане со- творіння й покараю його! — вигукнув Юрко. — Бачиш, ба чиш, он іде слід від баби про сто до паркану. Чекай, чекай, я вже тобі покажу, злодюго! — погрожував Юрко. На цей раз він знов випросив у мами моркву, прилагодив носа, а тоді звернувся до баби і промовив довірливо: — А ти, бабо, куди дивишся? Чом віддаєш свого носа? Ех! Того дня звечора щось дов го не спалось Юркові. Все ду мав, як би 'прослідити того по ганого звіря, що так зневажає його бабу. Коли все затихло в домі, всі поснули, Юрко по тихеньку вдягнувся і вибіг на двір. Трошки страшно було йо му вночі самому. Але вже дуже хотів він довідатись, хто краде бабин носик. Навколо було темно, але місяць освітлював усе іподвіря й те місце, де сто яла баба. Вона красувалася знов своїм новим носом та всміхалась. Юрко став коло хлівця, притулився до стіни так, щоб його ніхто не міг ба чити та став чекати. Навколо було тихо-тихо. Нараз щось майнуло тіодві- рям, пролетіла по снігу якась тінь і раптом коло баби опи нився невеликий сірий зайчик. Він боязко озирнувся на всі боки, а тоді став на задні лап ки, передні простягнув угору, сперся ними на бабині груди та потягнувся мордочкою до но- сика-моквини, схопив її зуба ми та й став тягнути що сили. І тут трапилось щось дивне: баба заговорила. В Юрка аж дух захопило, коли він це по чув. А баба казала: — Слухай, ти, зайчиську, чи не досить уже тобі моїх двох носів? Стережись, бо мій го сподар Юрко сьогодні хвалив ся тебе пристерегти та злови ти. А ти ж знаєш людей! Як розгніваються, то ще вбють. Стережись, сіромахо! А зайчик на те став і собі го ворити людським голосом, тільки тоненьким-тоненьким: —* Люба бабо, чи неоднако во тобі бути з -носом, чи без? А в мене вдома голодні дітки сидять. Ти ж знаєш, що зараз ні в лісі, ні в полі нічого нема, все накрите снігом. Юркові стало шкода зайчи ка. Захотів він сам заспокоїти бідну тварину, хотів він і бабу потішити. Але коли ворухнув ся, то враз усе щезло: знов се ред двору стояла непорушно баба і нічого не було коло неї. Місяць щедро обливав її своїм ясним промінням, а баба всмі халася своїми буряковими у- стами, але морквинки-носика знову не було. І Юрко не знав, чи -примари лось йому 'це, чи справді він чув цю розмову та бачив цього зайчика... Ніжки в нього змерз ли і він побіг до хати, тихенько роздягнувся, ліг до свого лі жечка, але вже не сердився на нікого. Тепер він думав тільки про одне — як би допомогти зайчикові перезимувати в лісі! І придумав: — Щодня буду збирати всі лишки городини, коли мама ла годить обід або вечерю. Скла датиму це в кошик і буду ли шати коло паркану. Хай бідне зайчисько годує тим своїх ді ток. А носика? Носика зроблю бабі з кольорового деревяного патичка. І буде в баби не „мор квяний ніс", а „Деревяний Н о сище". З такої думки аж засміявся Юрко і заспокоєний солодко заснув. Ніна Наркевич Нараз щось майнуло подзірям і рап том коло баби опинився невеликий сірий зайчик.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
