Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як Степанко чекав св. Миколая ШКІДЛИВИЙ котик Сьогодні Степанко Від самого ранку Святого все жде Миколая. Свою він кімнатку Привів до порядку, Бо мама щось часу не має. Тепер ось що треба: Дідусеві з неба Вечерю смачну залишити. Лиш сам він не може... Він мамі поможе І маму іде він просити. Степан помагає Та все примовляє: — Мамусю, він дуже старень- Від хати до хати кий! Він мусить ступати. Замориться дуже, бідненький. — Я крісло глибоке, Мяке та широке Принести таки не забуду! Вечерю поставим, Гарненько приправим, Побачим, як гарно все буде! Точилась розмова й вечеря готова. Степанко також заморився. Хоч думав не спати, Дідуся чекати Та сон таки сам напросився. А другого ранку Малий наш Степанко В їдальню стрілою влітає. І очки стрибають Та скрізь заглядають Степанко шука Миколая. Нема Миколая И вечері немає, Зате у стрічках кольорових Степана чекає І мов закликає Гора подарунків чудових. М. С. РАДОЩІ ЗИМИ 1. Білий, білий ліг сніжок! У саду нема стежок, Ні травички, ні квіток, НІ солодких ягідок. Що ж лишилось для діток? 2 . Як погляну у вікно, Бачу все одно й одно: Пухове лежить рядно. Може й краще, бо ж воно, Те чистеньке рядно Вкрило сажу і багно. 3. Узуваю чобітки, Витягаю саночки. Схил у вибалок слизький, Розганяйтесь, полозки! Ой, згубив, згубив з руки!... Що? Ру-ка-вич-ку... Г. Чо. Кіт сіренький, білоніжка Заховався аж під ліжко І ось-ось, ось-ось заплаче. Даньо котика побачив: — Ти чого, малий коточку, Зажурився у куточку? А коточок: „Няу-няв! Я чемненьке котеня, І слухняний, неледачий, Але все мені невдача, Все невдача — та чи та. Я читав велику книжку, З окулярами читав. Під канапу бігла мишка, Я схопивсь і не піймав, Я ні мишки не піймав, А ще гірше... Няу-няв!.. На підлогу впали скельця І розбились. Даню, серце! Буду чемним, поможи. Чи направиш їх? Скажи. Маєш пилочку, обценьки І лещаточка маленькі, Молоточки розмаїті. . . Окуляри ж не мої то, Я бабусині узяв. Няу-няу, няу-няв!“ — Ні, шкода! Шкода коточку. Не нзпоавлю молоточком. Як бабуся прийде в хату, Швидше йди її прохати. Ти скажи: „Вже буду слухать, Не скубіть мене за вуха. Буду чемним завжди, всюди, І вже шкодити ніколи. Вже ніколи більш не буду. Коли Даньо вчиться в школі Я лежатиму тихенько На подушечці мякенькій". Тож, коточку, не нявчи ти, Мусиш знати і завчити, І назавжди памятати: Окулярів не займати! Г. Чорнобицька
Page load link
Go to Top