Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Гість з Метрополії У Гени Зарицькоі Пан Підскробач, користаючи з відпустки, пустився в дале кий рейд, ген — аж за Бофало, під саму Канаду, де сиділа на фармі його сестра і „райзува- ла“ цибулю. Розуміється — в такій, за битій дошками провінції, по ява гостя з Метрополії викли кала сенсацію. А ще коли той гість -припер „Олдсмобілем" 1956! А ще коли той гість — один з відомих українських бизнесменів, що його прізви ще красується в рідній пресі майже так часто, як імена най визначніших погребників. Ввечері зійшлися всі „ци- бульники“ оглядати зблизька метрополітанця. А вже сестрін- ки та сестрінниці то, просто, пожирали його очима, просто ковтали кожне його слово про Ню Йорк — столицю світу, мі сто чудес. — Ох, вуйцю! — зідхала старша, Оля, що вчилася му зики. — Мрія мого життя, це бути хоч один раз у Метропо- литен Опері! — Е, — махнув рукою вуй- цьо, —■ нічого надзвичайного. Стоїть собі там старий закуре ний будинок, ніби камяниця „Просвіти* у Львові, тільки три поверхи вищий. То треба, прошу панства бачити ці уль- тра-модерні хмародери, напри клад —■ на 42-ій вулиці. Еррр- кондиція згори додолу! — Вуйцю, а ти був на Ем- паєр Стейт Білдінґ? — скрик нув з розіскреними очима ма лий Богданко. —■ Ні, не був... Не можу, зна єте, дивитись з великої висо ти, бо мені зараз голова кру титься. — А був ти у будинку Обєд- наних На«ці'й? Він, кажуть, у- весь зі шкла? — Та... стоїть там така ко робка з сірничків, але, насправ ді, нічого надзвичайного. Я завжди оминаю той будинок, бо'не хочу'припадково зустріти якого сов-єтчика. Якби так зу стрів — бігме, не ручаюсь за себе, заїхав би котрому в ухо! А з цього могли б виникнути різні міжнародні комплікації... — Вуйцю! — скрикнули ра зом діти, — розкажи нам щось ■про Статую Свободи! Чи вона справді стоїть на воді?.. Чи то правда, що в ній, в животику, є такий елевейтор, що підво зить людей аж до самого -рота? Чи то правда, що через її око видно цілий Ню Йорк? Виявилось, що дорогий вуй- цьо оглядав Статую Свободи лише здалеку, коли причалю вав до цеї обіцяної землі, то й то добре її не бачив, бо море залягав густий туман. Так само не оглядав ніколи Планетарії, ні Зоо-Парку, не був у театрі на Бродвею, ні в Радіо-Ситі. Правда — забрив раз, припад ково, до якогось музею, але вже не пригадує, чи це був На туральної Історії, чи котрий ін ший... іПамятає, натомість, що тоді був дуже гарячий день і черевики сильно його парили. — Біо то, прошу панства, — повчав метрополитанець лю дей з провінції, — як стоїться в бизнесі, то нема часу лазити по статуях, чи музеях, чи за глядати за малпами в Зоо-Пар- ку. Треба пильнувати того, з чого хліб їси! Та було одне місце в Ню Йорку, що його пан Підскро бач знав таки знаменито: го тель „Валдорф-Асторіям! В цьому готелі він і розпочав свою життєву карієру в харак тері „клінера". Він не мав, про сто, слів, щоб описати його красу та багатство. Господи, які там бенкети відбувалися! А які аристократичні гості при їздили! А які королівські „тип- си“ давали!... До півночі розповідав гість з Метрополії .про чуда-дива мі- ліонерського готелю, хвалив королівські „типси“. Сестрінки та сестрінниці слухали його з чемности, та ніяк не могли то го збагнути — чим готель ,,Валдорф-Асторіяц славніший від Статуї Свободи?.. Ікер До нашої славної співачки вибрала ся я вперше всупереч усій етикеті. За все домовлення послужила мені кар тонка з блокноту, на якій я зголосила свою несподівану візиту цього ж таки пополудня та ще й просила „обовяз- ково“ бути в хаті. Тільки, замість за ткнути цю картонку кудись між двері, я залишила її „мадмуазель44, якій така „візитівка“ не надто подобалася. Упоравшись з цим, я поїхала до дру гої нашої „слави*4 — малярки Іванки Винників. З нею я була домовлена, то му й чекав мене вже на столику з вся чиною юґурт зі смаженими полуни цями („лінія44 моя й її!). Ми хвильку поговорили про Матіса, який зацікавив мене не так способом малювання, як темою: він залюбки малював дівчат у вишиваних одягах. Іванка знає про цю мою слабість до Матісових виши вок і саме знайшла мені ще дві ре продукції його творів — „Румунська блюзка44 й рисунок „Дівчини в вінку44. — За те я тобі зреванжуюся! Одя гайся швиденько й поїдемо до Гени Зарицької! Ти ж хотіла з нею позна йомитися? — Давно хотіла познайомитися та не мала нагоди. Але так, не знаючи когось... — Ось і матимеш нагоду! А як же „не знаючи?44 Хіба ж тобі цього мало, що ви товаришки з львівських гімна зій, байдуже, що ти „василіянка44 а вона „упетянка44... — Та так, але чи вона собі бажає? — Це вже побачимо на місці! Шви денько скидай цей халат з цілим Се- зановим краєвидом і натягни щось „візитове44! Поспішися, бо з твого Буа Кольомб таки далеченько до Палє Ру- аяль. Іванці не треба було більше говори ти. Справді за три хвилини вона була готова до виходу а її висока, струнка елегантна постать робила добре вра ження. Та по дорозі, коли я призналася I- ванці, що їдемо ми обидві зовсім без запрошення, вона хотіла завернутися. Вкінці погодилась, щоб я ще подзво нила з Сен Лязар. Я здалася, а Іванчи- ні побоювання зразу ж зникли, коли в телефонній трубці, оксамитовий го лос Ґени ввічливо й весело проспівав: — Так, чекаю на тебе, а де ж ти те- дер? З Іванкою? Тою маляркою? Але ж дуже радо, приходіть обидві! Чекаю вас! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
