Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
знаряддям у їхніх руках. Сама вона палко бажала помститися чоловікові за всі знущання й образи, яких зазнала від нього. Тому Євпраксія зважилася представити на церковний собор у Констанці (квітень 1094 року) скаргу на Генріха IV. Учасники собору визнали імператора виновним перед дружиною і засудили його непристойну поведінку. Але ні папа, ні Матільда тосканська, ні мабуть, сама Єпраксія не задовольнилися цим, слушно вважаючи, що імператор надто легко відбувся. Маркграфиня влаштувала Євпраксі'і авдієнцію в папи, і Урбан II порадив їй публічно виступити із звинуваченнями на адресу Генріха IV на наступному, особливо важливому церковному соборі в П’яченці. Євпраксія скористалася його порадою. Та й власне серце штовхало її на помсту. 1 березня 1095 року відкрився цей справді гран діозний собор. На нього прибули єпископи Германії, Італії, Франції, Бургундії та багато інших видатних релігійних діячів. Загалом у П’яченці зібралося 4000 церковників і 30,000 мирян, тому перше й тре тє засідання собору довелося проводити просто неба. Справа Євпраксії, чутки про яку кружляли усією Европою, привернула загальну увагу. Не шкодуючи себе, вона правдиво розповіла про зну щання чоловіка, його огидну й розпусну поведінку. Собор засудив Генріха IV і виправдав Євпраксію, яка мимиволі бувала на оргіях ніколаїтів. Імпе раторові проголосили анатему, тобто прокляли його, відлучили від церкви й позбавили пре столу.Можна погодитися з висновком головного біографа Євпраксії (Розанов С. П.), котрий доклад но дослідив усі відомі науці джерела, що “її громадське самовбивство було разом і політичним убивством Генріха IV — відтоді він уже не міг біль ше піднятися”. Дійсно, імператор втратив силу й авторитет і, врешті, змушений був зректися влади на користь свого другого сина. Після собору в П’яченці Євпраксія якийсь час жила в Італії, а потім, 1097 року, за повідом леннями “Хроніки” Альберта Штаденського, пере бралася до Угорщини, де мала рідню. Її тітка Анас- тасія, дружина угорського короля Андрія, мож ливо, тоді ще була серед живих. В останніх роках XI століття, як вважає дехто з істориків, Євпраксія Всеволодівна, рятуючись від переслідування аген тів імператора, повернулася на батьківщину й осе лилася в матері. Коли 7 серпня 1106 року помер Генріх IV, вона офіційно стала вдовою і змогла піти до манастиря, про що повідомила нам “Повість временних літ”. Напевне, вона вступила до жіночої Андріївської обителі, де ігуменею була її зведена сестра Янка, народжена, так само, як і Володимир Мономах, від грецької царівни. Надзвичайно скоро в Києві поповзли чутки про виступ Євпраксії-Адельгейди проти чоловіка на церковному соборі. Це викликало різкий осуд перш за все у духовенства, і, можливо, і вплинуло на відношення до неї в билинах та леґендах, де до імені Євпраксії міцно приєднався епітет “волочай- ка” (жінка легкої поведінки). Прожила Євпраксія в манастирі, як ми знаємо, недовго: в липні 1109 року вона померла, про що повідомляє “Повість временних літ”. Історична справедливість не поєднується з “осудом” Євпраксії та “возвеличенням” Генріха IV німецькими вченими. Вона вимагає підкреслити сильні риси Євпраксії, які характеризують її як не залежну особистість та сильну жінку, що мужньо й публічно, в присутності багатьох тисяч людей, ви ступила проти наймогутнішої в світі держави. Людмила Смоляр 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2000 ЖІНКАМ ;, ф' , " '"у > , Нас називали перлами зі Сходу, Квітками Півдня, Заходу хребтом, За наші ласки і за нашу вроду Велися війни списом і хрестом. Для нас писались арії й сонети, Присвячувались книги й кораблі, Кохали нас святі і супостати, Зрікались королівства королі... Ми на своїх слабих плечах жіночих Носили долю людства — й гріх мужів, Ми пелюшки міняли серед ночі Для будучих пророків і вождів. І терпеливо слухали віками їх мудрощі... Від руху наших вій Діди ставали раптом юнаками, Втопивш и розум в ложці буйних мрій ... Ідейні забували про ідеї, Губили мудрість сиві мудреці, Жіночістю наповнили музеї Найліпші, нами збуджені мистці... Чого ж нам треба ще? Влади якої? Яких ще титулів і прав яких? Лишім мужам всі функції героїв І ролю переможців світових. І почуття — сильніших розумово... У нас є ж сила — певність вікова, Що досить було Євиного слова, Щоб захиталась перша установа И звихнулась перша мудра голова. Зоя Когут Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
