Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ли. Тому вчителі щонеділі машерували з відділом Січі, відважно сходились на наради чи проводили святочним відкриттям. Але не без того, що й тут треба було зводити боротьбу за українську мову на шкільних конференціях чи в діловодстві школи. По школах ще було багато австрійського служальства та чужонаціонального елементу. І тут К. Малицька звела не один бій, не одну суперечку. Звичайно ви ходила переможцем, а не раз справа опинялась в інспектораті, де її інсп. Попович завжди підтримував. Лужани близько положені до Чернівців. Подібно, як і в Галичі, вона й тут нав’язала контакт із тамошнім культурним центром. Часопис "Буковина” редагував тоді Ярослав Весоловський, вчительський журнал ’’Промінь” — Іван Герасимович. Обидва редактори раді були співпраці такої талановитої сили й часто домагались її голосу в тій чи іншій справі. У журналі "Промінь” К. Малицька належала до редколегії. Приємно було їй відновити давню дружбу й за в’язати нову. У Чернівцях проживала тоді її улюб лена вчителька Емілія Кумановська, з якою рада була зустрітись. Заприятелювала вона й із Євгенією Ярошинською, вчителькою й письменницею. Та хоч їх багато дечого єднало, проте недовго судилось приятелювати: вже в 1904 p. К. Малицька провела її в останню дорогу й попрощала її над могилою від українського жіноцтва. Запізналась вона в тому часі й із письменницею Ольгою Кобилянською. Але глиб шого враження ця зустріч не залишила. Мабуть не підійшли собі взаємно ці надто далекі вдачі. Найважливішим почином того часу було засну вання Жіночої Громади. У травні 1905 р. відбулись основні загальні збори і в цьому ділі слідна поважна участь Малицької. Дарма, що вона займала скромний пост секретарки і недовго його справляла, проте встигла побувати на заснуванні кількох гуртків, що творились по селах. Мабуть тут уперше К. Малицька дала себе почути, як промовець. Активна участь у громадському житті спонукала її до виступу й її слово поривало. Рівними, гарно викінченими реченнями пливли її думки, степе- нуючи враження аж до моменту, на який покладено натиск. Цей її дар, що його спершу оцінили по селах Буковини, перенесла вона пізніше на добірну публіку в великих залях. Три роки пробула К. Малицька на Буковині. Від носну свободу, яку мали вчителі тут, ''зна широко використала, а близькість Чернівців дала спонуку до інтелектуального вияву. В цій прихильній атмосфері К. Малицька зміцнила свої сили. Вона вже була зрі лою громадською діячкою і досвідченою фаховою силою, коли наспів поклик повертатись до Львова. У Львові У 1906 р. Константину Малицьку запросило Ук раїнське Педагогічне Товариство на вчительську по саду до Львова. Йшлося про навчання у Дівочій Школі ім. Т. Шевченка, що була заснована у 1898 р. Ця перша шкільна станиця, що постала заходами української громади, користувалась найкращою опі- нією, як щодо педагогічного рівня, так і патріотичного духу. Навчали тут передові українські вчителі під управою відомого педагога Марії Білецької. Цей заклик був для К. Малицької почесним при знанням її сил і можливостей. Правда, більш обережні її товариші радили застановитись над вибором між певною державною посадою в Лужанах, а непевним становищем приватного українського шкільництва у Львові. Та для Малицької такі міркування не мали значення. Її тягнуло до громадського центру нашого життя, з яким єднали її спогади з юних літ. Та й заважили особисті мотиви: її мати занепадала на здоров’ї, отже дочка хотіла бути разом із нею. Входячи в гурт учителів школи ім. Т. Шевченка, К. Малицька відразу знайшлася в своєму середовищі. Ці віддані українській справі педагогічні сили знай шли з нею спільну мову як у новому педагогічному, так і патріотичному наставленні. З того часу існують спогади молодших учительок, що з нею співпрацю вали, або учениць, що їх вона навчала. Всі вони підкреслюють її ясний виклад, тонке зрозуміння ди тячої душі, рівне ставлення до учнів і живу любов до Батьківщини, що її вміла защіпити в юних душах. Про це згадують початківці, що їх навчала грамоти, та й майже дорослі дівчата, кандидатки на вчительок. Зокрема згадують це ті, що їм судилось грати в п’єсах або вивчати деклямації для шкільних свят під її проводом. Своє зрозуміння мистецького слова вона вміла іншим передати. Та найближче вона підійшла до дитячої душі в своїй творчості. Хоч у тому часі не маємо вже окре мих її збірок, проте, це чи не найбільш плідний час в її писанні для дітей. В 1906-1914 pp. Константина Малицька перейняла редагування "Дзвінка". Оцей її контакт із світом дітей-читачів, дбання про відповідну духовну поживу, зарисовування гарного й світлого перед ними, виявили всю її дбайливість за душу української дітвори. ’’Дзвінок” став справді прияте лем дітвори в її руках. Праця з дітворою підказала їй одну актуальну потребу — нових дитячих п’єсок. Цілий ряд їх помі стила у ’’Дзвінку”, деякі вийшли окремими відбит ками. Це були легкі до виконання сценічні твори з виховною чи обрядовою тематикою. Довгі роки вони йшли на шкільних сценах та давали дітворі культурну розвагу. Продовження в наступному числі НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
