Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВСТАНЬТЕ РАНЕНЬКО, ВМИЙТЕСЬ ЧИСТЕНЬКО.. Ми одержали цю статтю Емілії Турковської, надруко вану в газеті "Галичина" 15 липня 1990 р. на сторінці під назвою "Ґаздиня". Стаття про Дарію Цвек — відому в Україні авторку книг "Солодке печиво”, "До святкового столу", "Для сім’ї і гостей", довголітнього педагога, квіт- никаря-декоратора, почесного члена відновленого Союзу Українок міста Калуша. Друкуємо з незначним скороченням. Іду в гості на затишну вулицю Голуба в Івано- Франківську, на зелене, схоже на маленький дендро парк, подвір’я. Господиня запрошує мене у свою оселю, у вікна якої звідусіль заглядає садок. Перше, на що звертаю увагу, — це безліч декоративних та релів, керамічних глечиків на стінах та писанок. По мічаю срібну підкову. Пані Дарія охоче пояснює мені, що підкова ця несе щастя її оселі ось уже сорок літ, а знайшов її на дорозі батько, якого вона любила над усе. Була то людина освічена, знав кілька мов, працював інспектором високої державної установи в уряді. У пориві спогадів пані Дарія веде до другої кімнати, де на стінах портрети її рідних. Ось цей високий, вродливий, дуже елегантний пан — то бать ко, а ця шляхетна пані — її мама. ’’Мама у нас була високоосвічена, брала велику участь у громадській діяльності, свого часу очолювала ’’Союз українок”. І в хаті був завжди зразковий порядок. А треба сказати, що пережили ми всього на віку. Часом не було що в горнець покласти, але навіть у скруті мама вимагала від нас блиску. Хоч проста страва, та мала бути зварена від серця, подана на гарному тарелі, а обрус повинен світитися від криш таликів крохмалю”. Пані Дарія відчиняє свої шухляди і виймає цілий скарб рукотворний: обруси, рушники, серветки. Пле тені, гаптовані, мережані, вишивані — усе це ство рено її руками, хоч і є пам’ятки від матері і бабусі. Увесь цей маєток несе в собі дивне тепло, затишок. І я раптом розумію, чому такою великою популярністю користуються книжки Дарії Цвек у наш час, коли тяжко купити навіть найпростіші продукти. Бо автор ка не лише дає рецепти страв, вона несе дух щасли вого дому, передає настрій оселі, де живуть гостин ні і щедрі люди. Чого лише вартують фотоілюстрації до її книжок? То справжні композиції, де страва невід’ємна від полумиска з золотим пасочком, від гілки смереки, що мовби виросла з вишиваної в тон серветки, де усе — гармонія, колір, диво, створене руками цієї жінки. ”А ви знаєте, як пекла колись моя бабця на Великдень бабку? — запитує пані Дарія. — Ніхто з дітей не смів голосно заговорити, дверима рипнути. Бабця до тіста клала копу яєць (60 штук), а виймали бабку з печі на рушник. І так на цім рушнику, обережно тримаючи за кінці, колисали, як дитину. Це щоб бабка простигла, щоб не осіла. А ще розкажу вам, що композиція бабка і сіль ничка — для мене є віща і у творчому лляні. Коли Ірина Вільде (українська письменниця) порадила ме ні створити кулінарну книжку, я попросила тата (він Дарія Цвек Daria Tsvek був дуже добрий на руку) написати кілька слів мені на початок. Я подала йому чистий аркуш пареру і татусь написав: ”До хліба ще й солі треба...” Рахуйте, що з тих слів почався мій перший ру копис, а отже усі мої книжки”. Пані Дарія готує тепер книжку ’’Свята в нашім домі” для видавництва ’’Карпати”. Дуже поспішає, щоб встигнути з рукописом. Обсяг роботи величез ний, бо заплянувала давати не лише приписи із страв, а й розповіді про традиції святкування. ’’Маю від тої роботи величезне задоволення, — казала. — Нарешті можу написати про те, як святкувати Зелені свята, Великдень, Різдво. Бо того раніше до книжок не пускали. Пам’ятаю, Ірина Вільде казала мені, огля нувши мою книжку: ” Ти пишеш про страви на 1 Травня, а накрила стіл, як на Великдень”. І то була правда. Я в свою чергу розповіла пані Дарії про деякі пляни редакції ’’Галичини", зокрема, друкувати до бірки "Ґаздиня”, а в них поради Дарії Цвек. — Хоч я дуже зайнята, — сказала гостинна госпо диня, — але галичанці не відмовлю. То тепер моя газета. Час було прощатися. На Дарію Цвек чекала друкар ська машинка, її рукописи, чекали справи в "Союзі українок”, чекав недоварений обід і недокінчений взір (вишиває сорочку для внука). Чекали десятки справ, які треба було зробити, незважаючи на свій поважний вік. — Пані Даріє, — спитала я, — а з чого б Ви порадили жінці починати свій день? — Встаньте раненько, вмийтесь чистенько, заче шіться гарненько, зверніть погляд до неба і щиро подумайте: "Хай цей день буде щаслиий для мене і моєї сім’ї!” А відтак беріться за справи, певно, що не за всі відразу, а за порядком, як ви собі з вечора заплянували... Емілія Турковська ‘НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 17
Page load link
Go to Top