Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВСТАНЬТЕ РАНЕНЬКО, ВМИЙТЕСЬ ЧИСТЕНЬКО.. Ми одержали цю статтю Емілії Турковської, надруко вану в газеті "Галичина" 15 липня 1990 р. на сторінці під назвою "Ґаздиня". Стаття про Дарію Цвек — відому в Україні авторку книг "Солодке печиво”, "До святкового столу", "Для сім’ї і гостей", довголітнього педагога, квіт- никаря-декоратора, почесного члена відновленого Союзу Українок міста Калуша. Друкуємо з незначним скороченням. Іду в гості на затишну вулицю Голуба в Івано- Франківську, на зелене, схоже на маленький дендро парк, подвір’я. Господиня запрошує мене у свою оселю, у вікна якої звідусіль заглядає садок. Перше, на що звертаю увагу, — це безліч декоративних та релів, керамічних глечиків на стінах та писанок. По мічаю срібну підкову. Пані Дарія охоче пояснює мені, що підкова ця несе щастя її оселі ось уже сорок літ, а знайшов її на дорозі батько, якого вона любила над усе. Була то людина освічена, знав кілька мов, працював інспектором високої державної установи в уряді. У пориві спогадів пані Дарія веде до другої кімнати, де на стінах портрети її рідних. Ось цей високий, вродливий, дуже елегантний пан — то бать ко, а ця шляхетна пані — її мама. ’’Мама у нас була високоосвічена, брала велику участь у громадській діяльності, свого часу очолювала ’’Союз українок”. І в хаті був завжди зразковий порядок. А треба сказати, що пережили ми всього на віку. Часом не було що в горнець покласти, але навіть у скруті мама вимагала від нас блиску. Хоч проста страва, та мала бути зварена від серця, подана на гарному тарелі, а обрус повинен світитися від криш таликів крохмалю”. Пані Дарія відчиняє свої шухляди і виймає цілий скарб рукотворний: обруси, рушники, серветки. Пле тені, гаптовані, мережані, вишивані — усе це ство рено її руками, хоч і є пам’ятки від матері і бабусі. Увесь цей маєток несе в собі дивне тепло, затишок. І я раптом розумію, чому такою великою популярністю користуються книжки Дарії Цвек у наш час, коли тяжко купити навіть найпростіші продукти. Бо автор ка не лише дає рецепти страв, вона несе дух щасли вого дому, передає настрій оселі, де живуть гостин ні і щедрі люди. Чого лише вартують фотоілюстрації до її книжок? То справжні композиції, де страва невід’ємна від полумиска з золотим пасочком, від гілки смереки, що мовби виросла з вишиваної в тон серветки, де усе — гармонія, колір, диво, створене руками цієї жінки. ”А ви знаєте, як пекла колись моя бабця на Великдень бабку? — запитує пані Дарія. — Ніхто з дітей не смів голосно заговорити, дверима рипнути. Бабця до тіста клала копу яєць (60 штук), а виймали бабку з печі на рушник. І так на цім рушнику, обережно тримаючи за кінці, колисали, як дитину. Це щоб бабка простигла, щоб не осіла. А ще розкажу вам, що композиція бабка і сіль ничка — для мене є віща і у творчому лляні. Коли Ірина Вільде (українська письменниця) порадила ме ні створити кулінарну книжку, я попросила тата (він Дарія Цвек Daria Tsvek був дуже добрий на руку) написати кілька слів мені на початок. Я подала йому чистий аркуш пареру і татусь написав: ”До хліба ще й солі треба...” Рахуйте, що з тих слів почався мій перший ру копис, а отже усі мої книжки”. Пані Дарія готує тепер книжку ’’Свята в нашім домі” для видавництва ’’Карпати”. Дуже поспішає, щоб встигнути з рукописом. Обсяг роботи величез ний, бо заплянувала давати не лише приписи із страв, а й розповіді про традиції святкування. ’’Маю від тої роботи величезне задоволення, — казала. — Нарешті можу написати про те, як святкувати Зелені свята, Великдень, Різдво. Бо того раніше до книжок не пускали. Пам’ятаю, Ірина Вільде казала мені, огля нувши мою книжку: ” Ти пишеш про страви на 1 Травня, а накрила стіл, як на Великдень”. І то була правда. Я в свою чергу розповіла пані Дарії про деякі пляни редакції ’’Галичини", зокрема, друкувати до бірки "Ґаздиня”, а в них поради Дарії Цвек. — Хоч я дуже зайнята, — сказала гостинна госпо диня, — але галичанці не відмовлю. То тепер моя газета. Час було прощатися. На Дарію Цвек чекала друкар ська машинка, її рукописи, чекали справи в "Союзі українок”, чекав недоварений обід і недокінчений взір (вишиває сорочку для внука). Чекали десятки справ, які треба було зробити, незважаючи на свій поважний вік. — Пані Даріє, — спитала я, — а з чого б Ви порадили жінці починати свій день? — Встаньте раненько, вмийтесь чистенько, заче шіться гарненько, зверніть погляд до неба і щиро подумайте: "Хай цей день буде щаслиий для мене і моєї сім’ї!” А відтак беріться за справи, певно, що не за всі відразу, а за порядком, як ви собі з вечора заплянували... Емілія Турковська ‘НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
