Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Виявилося, що за кілька день якийсь міліціонер, чи ще хтось, приходив і перевірив, що тут мешкає Рона, назвавши її тим німецьким прізвищем, яке вона змі нила на "Ганжу”. Це пригадали тепер. Почалися для Людмили Михайлівни страждання. З ранку до гли бокої ночі вона десь клопотала за Рону; ходила до НКВД, просиджувала години, щоб почути, що її сьо годні не приймуть, до ДОПР’а, носила передачі і т.д. Вияснилася ніби-то причина: колишній чоловік на діслав картку, в якій просив оформити розлуку цер ковним шляхом, бо хоче одружитися, а в Берліні не рахуються з посвідками ЗАГС’у. Тоді , мовляв, НКВД арештувало Рону, жінку німця, (тоді ще не було мир ного договору з Гітлером). Казали, що справа не серйозна і, незабаром, Рону звільнять. А тим часом сталася інша драма: чоловік Рони, Ганжа, приїхав і при мені зробив скандал; кричав на Людмилу Михай лівну, що це вона причина всього, що вона затримала Рону у себе, що якби вона жила в Сумах, ніхто б її там не знайшов і т.д. Людмила Михайлівна плакала і каялася, що вона згубила доньку. Порішили спільно діяти, Ганжа подався до Сум і замовк. Пройшло кілька тижнів, і Людмила Михайлівна звернулася до нього за порадою адвоката Майківського з пропо зицією підписати якесь прохання, складене від його імені. Відповідь вразила всіх своєю брутальністю: Ганжа писав, що не хоче навіть згадувати про Рону і просить не звертатися до нього. Прохання його було виконано. Почалося літо. Людмила Михайлівна не виходила з НКВД та з ДОПР’у і, нарешті, дістала запевнення, що цими днями Рону звільнять. Проте, дні йшли — Рону не звільнили. Раптом повідомлення, що Роні винесено вирок — 8 років заслання в далеких таборах без права листування. Почався новий кошмар. Чекала з дня на день висилки Рони. Людмила Михайлівна щодня вартувала біля ДОПР’у з такими ж нещасними, як вона, чекала, щоб побачити Рону здалека, коли її поведуть з партією до потягу, чекала з ранку до ночі, іноді цілу ніч. В якийсь спосіб, щляхом підкупу, вона мала відомості, що готується етап — тоді вона ночувала коло ДОПР’у, бо етап відходив вночі. За час чекання вона стала душею групи таких же не щасних, як вона — матері, жінки, чоловіки, діти — гуртувалися біля неї, і, сама нещасна Людмила Ми хайлівна знаходила для всіх слова ласки. Прийшла зима з морозами, вітрами, снігом. Чого тільки не перенесла Людмила Михайлівна! Вона бачила, як виводили етапи голодних, хворих, напівголих, як вимуштровані пси кидалися на тих, хто чекав на них, як іноді щастило людині кинути записку — і тоді пси рвали тих, хто спішив підняти її. Часто Людмила Михайлівна приходила до мене з під ДОПР’а напів жива і оповідала про всі ті жахи, які перенесла вона. Оповідала епічно, спокійно. Сліз у неї вже не було... А навесні виявилося, що Рону вже вивезено, але невідомо куди. Марні були всі муки, які прийняла Людмила Михайлівна, чекаючи вдень і вночі етапу. Справа перейшла в нову фазу: треба було за всяку ціну довідатися, куди вислали Рону. Хождіння по НКВД не дали нічого. Поїхала Людмила Михай лівна до Москви; нічого не добилася. Єдине, що вона дістала десь за велику суму — список всіх таборів. До кожного з них вона надіслала листа з карткою для відповіді і з запитанням, чи нема там Черняхівської Ганжі? Звичайно, більша частина не відповіла, але кілька десятків надіслала відповідь що такої нема. Коло для розшуків звузилося. І, на решті, шлях знайшовся. Шпиталь коло Томська спо вістив, що Рона там. Посипалися посилки... Відповіді не було, Людмила Михайлівна слала посилку за по силкою. Так йшло, поки наприкінці літа 1939 р. не дістала на офіційному бланку повідомлення, що ув’язнена Черняхівська відмовляється приймати по силки на її ім’я. І дійсно повернулося кілька посилок. На новий лист Людмили Михайлівни з приводу того, чому Рона в лікарні — прийшла відповідь на по дібному блянку, як перша, але з іншим підписом — що Черняхівської-Ганжі там ніколи не було. Глибокою осінню Людмила Михайлівна вдруге в своєму житті поїхала до Сибіру. Вперше вона їздила в 1915 р. оглядати табори для військовополонених галичан. Тепер вона їхала шукати доньку. Виявилося що шпиталь, з якого вона одержала повідомлення — для божевільних. Там запевнили її, що Рона була, але її кудись відвезли. Кілька тижнів вартувала вона біля дверей слідчого в Томському, щоб дістати ві домості — куди саме вивезено Рону — і не дістала. Якась добра душа за великого хабаря сказала їй, що вивезли партію жінок до якогось табору коло Крас ноярська. Людмила Михайлівна поїхала до Красно ярська. Вже стояла сибірська зима, а приїхала вона в легенькому демісезоновому плащику. Нарешті, не знайшовши Рони, вона дістала непевну вказівку, що вона в бухті Ногайській, на березі Берінгової протоки, найгіршому таборі, з яким можна комунікуватися ли ше влітку. Ми у Києві з Олександром Григоровичем боліли душею за Людмилою Михайлівною, щоб вона, бо- ронь Боже, не застудилася... А сам Олександер Гри- горович ходив по Києву в незастібнутому плащі... І, нарешті, приїхала Людмила Михайлівна змучена, втомлена, але здорова. Проте, Олександер Григо рович застудився, раптом хватили морози, в будинку зіпсувалося центральне опалення, і він за кілька день помер. Був виключно поганий день кінця грудня 1939 p.; вулиці були, наче склом, вкриті кригою, падав мокрий сніг, збільшуючи слизоту. Коні катафалку ледве пересували ноги. Ми супроводили Олександра Григоровича до Байкова кладовища, де похована більша частина українських діячів. Людмила Михай лівна гірко казала: ’’Доньки не знайшла, а чоловіка втратила”. Вона залишилася цілком сама. Закінчення в наступному числі 12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top