Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Б А Б УС И Н А УКР А ЇН А ОЛЬГА ГАЄЦЬКА Автобус мчав стрілою у напрямі Полта ви. Маленькі білі хатки і тополі, тополі, про які бабуся часто співає. А тут їх так багато... По дорозі розмовляли про бій під Полтавою. ”Як добре, що я ходжу до української школи, де вчать правильної історії, — думала Марта. — Це помагає мені багато дечого зрозуміти”. Оглянули музеї і пам’ятники славних полтав ців Івана Котляревського і Панаса Мирного, церкви, які ще недавно були закриті. В останній вечір їх подорожі відбувся концерт хору "Калина”. Це був хор дівчат і хлопців у прекрасних полтавських костюмах. — Подивися, Мартусю, ті дівчата самі виглядають, як свіжі китиці калини! — ска зала пані Лідія. Марта була захоплена їх співом. У пісні ’’Козацькому роду нема переводу” вона по чула шум рідних степів і полів, гомін рідних сіл і міст. Це співала її рідна земля. Коли літак піднімався вгору, Марта від чула, що вона залишає тут, по цьому боці океану, маленьку частку свого серденька, і ніжно притулилася до бабуні. Втомлена дорогою, після щирих привітань з мамою і татом, вона радісно щебетала: — Я привезла вам прекрасні подарунки, сама бачила, як різьблять їх гуцули, а роз казувати маю вам так багато! А вранці, ще поки подали сніданок, вже готовий був лист до бабуні. Обережно відкрила двері до її кім нати, відчинила шухлядку, де була ’’бабусина Україна”, і тихенько поклала там білий коверт. Бабуня, переглядаючи свої листи із си ньо-червоною обвідкою, несподівано знай шла там один, старанно написаний рукою внучки: ’’Моя дорогенька Бабусю! Дякую То бі щиро, що Ти помогла мені зрозуміти, що Україна в Твоїй шухлядці і моя в українській школі — це та сама, яку ми з Тобою поба чили. Мушу знову пригадати слова нашого Великого Кобзаря у вірші, який я тільки тепер зрозуміла: Мені однаково, чи буду я жить В Україні чи ні... Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять лукаві і в огні Її окраденую збудять, — Ох, не однаково мені! Я буду молитися, щоб Господь хоронив нашу Україну перед злими людьми”. З очей пані Лідії покотилася сльоза... БУДЯК А я собі іду... Травичка пестить ніжки, Будяк ось, на біду, Наставив гострі ріжки; НІНА МУДРИК-МРИЦ Мене він поколов Та плакати не буду, До мами побіжу, Про будяка забуду. ВЕЛИКА РІЗНИЦЯ Ірка питає Славцю: — Скільки літ має твій братчик Нюньо? Славця: — Один рік. Ірка: — Наш песик Нерусь має також один рік, а бігає мов вітер, а Нюньо ледве рачкує. Славця: — То не штука! Нерусь має чотири ноги, а Нюньо лише дві... Рисунок H. Мудрик-Мриц НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 35
Page load link
Go to Top