Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Але більшість членів Союзу Українок, як і цілий йо го провід, вважали, що політика безкомпромісової і збройної боротьби з Польщею, бойкоту шкіл та са мопожертви за будь-яку ціну — не спосіб будувати Україну та рятувати народ.Навпаки, Союз Українок гостро виступав проти політизації молоді, проти того, щоб втягувати, особливо середньошкільну, молодь у збройні акції чи навіть демонстрації проти уряду. Союз Українок радше співпрацював з по міркованими політичним партіями, особливо з Укра їнським Національно-Демократичним Об’єднанням, так званим УНДО, яке створилося в 1925 році як коаліція кількох політичних партій. Більшість жінок у виборах 1928 року голосували за УНДО і вибрали українських послів до Сойму та Сенату. Між вибра ними були жінки (ми вже згадували про посла Мі- лену Рудницьку та сенатора Олену Кисілевську). УНДО намагалося нормалізувати відносини між польським урядом та українцями. Це вдавалося у Варшаві, але не у Львові. Не місце тут входити в деталі цього розділу нашої історії. Треба згадати, одначе, що Рудницька часто виступала перед поля ками в обороні української молоді. Це і було однією з причин, чому поляки у 1935 році виступили проти того, щоб вона кандидувала у виборах. УНДО, в якому Рудницька відігравала провідну ролю, не об говоривши справи ані з Рудницькою, ані з Союзом Українок, який організував участь жінок у виборах, зняло кандидатуру Рудницької. Результат був такий, що жінки бойкотували вибори. Цей виступ УНДО проти того, щоб Рудницька кандидувала у виборах, не був єдиний випадок браку солідарности між українськими чоловіками та жінками того самого політичного табору у міжвоєн ний період в Галичині. Сила та самостійність жіночої організації, вміння жінок здисципліновано брати участь у виборах, зорганізувати свої кооперативи, свою пресу, свої з’їзди, виступити зорганізовано проти партійного розбрату, який загрожував україн цям, насторожили чоловіків. Деякі з них почали критикувати зорганізоване жіноцтво, мовляв, це проти природних засад та традиції української нації, щоб жінки виступали окре мо та самостійно в громаді. Почали появлятися час тіше статті, які висловлювали відкрито погляди, що українським жінкам жадного жіночого руху ніколи не треба було, що українські жінки як матері та дружини завжди відігравали провідну ролю у нашій громаді. Що більше, роздавалися голоси, що увесь жіночий рух— це витвір безбожницької лівиці, який загрожує здоровій родині. Деяка частина галицької правиці почала осуджувати жінок, організованих в Союзі Українок, у безбожництві та браку патріотизму. Найбільш болючими були відносини Союзу Украї нок з групою активістів греко-католиків. Тут треба згадати, що відносини Союзу Українок з Греко-Като- лицькою Церквою та з священиками і ченцями були завжли добрі. Священики ставилися прихильно до організованого жіночого руху, підтримували дитячі садки, намагання жінок здобути освіту. Вони також підтримували намагання жінок розбудувати коопера тиви та гуртожитки. Марійська Дружина, світська релігійна організація, яка стала жіночою організа цією хоч її первісною ціллю було організувати чо ловіків, стала членом Союзу Українок. Жінки, актив ні в Союзі Українок, були віруючими, і жіночі свята часто починалися Молебнями чи Богослуженнями обох віровизнань — католицького і православного. Відносини з громадськими діячами, які виступа ли від імени традиційного католицизму, загостри лися на початку 1930-их років. Тоді зорганізувався рух мирян — Католицька Акція, — метою якого було усучаснити церкву та провести християнські прин ципи в громадське життя. В Католицькій Акції най більш активну участь брали сини священиків, які самі не стали священиками, а пішли у світські про фесії. Деякі з них намагалися перетворити Союз Українок на католицьку організацію. За допомогою своїх дружин вони домагалися змін у статуті Союзу Українок, щоб вписати там параграф про підтримку релігії та моральности. Вони також намагалися до битися, щоб засідання Союзу Українок починалися спільною молитвою. Головним чином, вони хотіли позбутися Мілени Рудницької, Олени Шепарович та цілого проводу Союзу Українок, який провадив само стійну політичну програму. Три роки тривала ця прикра боротьба. Жінок, до речі, обороняли греко-католицькі священики і ченці та такі громадські діячі як Осип Назарук, який від атеїстичного радикалізму перейшов на сторону греко- католицизму. Під час тих полемічних нападів, не зважаючи на особисті амбіції і різниці поглядів, жінки втримали спільний фронт. Мілена Рудницька зали шилася головою Союзу Українок і Союз Українок зостався самостійною, світською, надконфесійною організацією, яка об’єднувала всіх жінок, а не при- будівкою будь-якої партії, церкви чи політичного руху. Як загальногромадська організація, Союз Укра їнок до 1939 року об’єднував усіх українок поза Радянською Україною, незважаючи на всі чвари та розбрати, які пустошили громадське життя українців на західніх землях у міжвоєнний період. 'НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1991 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
