Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Колись, у 1876 році, Олена Пчілка своєю збіркою ’’Народний орнамент” заговорила від імени народу, у якого Емський указ відібрав мову. В 1934 році в Станиславові жінки заговорили від імени народу, у якого Сталін та його держава відбирали життя. Це був перший Всеукраїнський громадський конґрес і як такий повинен ввійти в анали історії України. Жінки заманіфестували живучість народу саме тоді, коли знову посилились намагання знищити народ. Народ, в якому ще чути жіночі голоси, не вмирає! Успіх конгресу зумовив дальший розвиток Союзу Українок та збільшив участь жінок у політичному житті країни. Ці успіхи перелякали праві та ліві крила українських партій, які вважали, що самостійна жіно ча організація може перешкодити чи в якійсь мірі загрозити їхній діяльності. Після 1934 року відкриті напади на український жіночий рух посилились. Хоч соціялістичні партії всіх відтінків виступали в обороні прав жінок, вони вважали, що домагання рівноправности, особливо в доступі до шкільництва та в розподілі домашньої праці, — це примхи жінок середньої класи. Робітникам, згідно з засадами лівих партій, в першу чергу треба боротися з політичним та економічним визиском. Домагання жінок, на думку лівих партій, неактуальні. Погляди Наталії Кобрин- ської і її спроба поєднати с о ц іа л із м з фемінізмом не мали успіху на Україні ані серед с о ц іа л іс т ів , ані серед жінок. Жінки, хоч і згадували Кобринську як осно воположницю жіночого руху на Україні, проте не вивчали її поглядів про те, що тільки корінні зміни в суспільстві та в способі думання про ролю жінок змінять їх життя. Ставши визнаною основоположни цею жіночого руху в Україні, Кобринська перетвори лася на певного роду ікону — її визнали, але її поглядів на вивчали. Ліві партії не визнавали Кобрин ську послідовницею прогресивного думання. Тому що Кобринську визнано основоположницею жіночого руху в Україні, соціялісти не могли цікавитись її поглядами, бо тим самим вони визнали б потребу самостійного жіночого руху. А незалежних жінок у лівому таборі маштабу Кобринської не було на Укра їні. Жінки в українському лівому таборі нічим не відрізнялися від жінок в лівому таборі інших країн. В Галичині, поки існувала Комуністична партія Західньої України, окремі жінки відігравали в ній значну ролю. Але ціла партія — до її насильного розв’язання з наказу Сталіна — не була ані чисель ною, ані популярною. Її політика щодо жінок була така ж, як і політика російської Комуністичної партії, і Комуністична партія Західньої України не мала жодних зв’язків з організованим українським жіноц твом. Такою ж політика комуністів була і на Радян ській Україні. Західньоукраїнські радикали, згуртовані в Україн ській радикально-соціялістичній партії, підкреслю ючи погляд Івана Франка, ставили наголос на експро- пріяцію великих маєтків та на суспільно-економічні реформи. Щойно в 1931 році, побачивши популяр ність жіночих товариств, УРСП створила жіночу гро маду — Союз Українських Працюючих Жінок — і віддала жінкам сторінку у своїй газеті. Союз Укра їнських Працюючих Жінок тісно співпрацював з жіно чими громадами емігранток з України та в деякій мірі з цілим Союзом Українок. Жінки-еміґрантки значно причинилися до того, що обидві групи жінок — Союз Українок та Союз Українських Працюючих Жінок працювали мирно в бурхливих тридцятих роках. Відносини Організації Українських Націоналістів до жіночих організацій були непрості. Як всеохоплю- юча ідеологічна організація, ОУН, яка постала в 1929 році, вважала, що жінка в першу чергу повинна бути матір’ю українських дітей. Але тому що треба було спочатку вибороти Україну, жінки — особливо мо лоді дівчата — ставали в ряди ОУН і виконували всі обов'язки, які падали на плечі здисциплінованих членів ОУН. Жінки брали участь навіть у замахах на польських урядовців. Багато жінок попадали у поль ські тюрми. Деякі з тих жінок також мучились у німецьких концтаборах, а ще більше з німецьких концтаборів попали в радянські. Однією із перших героїнь тих жінок була Ольга Левицька-Басараб. За професією була вона бухгаль- тером і працювала в банку. Належала до жіночих допомогових комітетів і була скарбником Союзу Українок. Але вона також належала до тих, які співпрацювали з полковником Євгеном Коновальцем в Українській Військовій Організації, з якої згодом постала ОУН. Це була організація ветеранів, які вважали, що війна з Польщею і Росією не припини лася підписанням договору в Ризі, а тільки продов жувалась іншими методами. В лютому 1924 року Ольгу Басараб брутально закатувала польська по ліція у Львові. Для жінок — та й не тільки для них — Ольга Левицька-Басараб стала героїнею, доказом, що жит тя звичайної жінки не позбавлене героїзму та само пожертви. Жінки середнього віку щораз більше — особливо при зростанні польського шовінізму та сталінського терору — не могли не сприймати з подивом бажання молоді жертвувати собою для здо буття самостійности України. Союз Українок не ставав членом партій, пов’яза них з Організацією Українських Націоналістів. Нав паки, жінки виступали проти збройних та терори стичних виступів проти польського уряду. Особливо турбувало їх те, що молодь щораз частіше та щораз гостріше виступала з організованими протестами проти польських шкільних властей. Поляки, в свою чергу, примушували українську шкільну молодь бра ти участь у польських патріотичних святах та по ходах. Протести молоді проти насилля польського шовіністичного уряду можна зрозуміти. І тяжко було засуджувати емоційно патріотичні виступи україн ської молоді. Рудницька в сеймі боронила молодь, але її, як і інших жінок, турбувало те, що українців виключали зі шкіл. Це вело до дальшої радикалізації молоді. 10 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1991 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
