Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНА ЗГАДКА Ділимося сумною вісткою з член ством СУА, що 29-го грудня 1988 р. відійшла у вічність Марія Дзвончик — взірцева членка та касирка 54-го Від ділу СУА у Вільмінґтон, Дел. Народилася вона в 1920 р. у Віль- кес Беррі в родині Губяк. До Віл- мінґтону родина Дзвончиків переїхала в 1960 p., де муж Покійної Михайло помер в 1974 році. Покійна вступила до нашого Від ділу в 1983 р. і весь час була активною членкою. Милої вдачі людина, точноо бувала на сходинах Відділу, виконува ла різні доручення і коли доля 54-го Відділу хиталася, Марія, чи як ми її кликали Мері — на Надзвичайних За гальних зборах — в березні 1988 p., мимо того, що вже була хвора, добро вільно взяла пост касирки і підбадьо- рувала нас усіх, що ’’Відділ не сміє розлетітися — ми мусимо його втри мати!” Покійна залишила в глибокому смутку сина Вейн і дочку Сандру з ро динами, та сестер союзянок і прия телів. Членки Відділу взяли участь у Парастасі, де прощали Покійну і від мовляли молитви. Союзянки зложилися на кошик квітів, Службу Божу у 40-вий день та переслали 50.00 дол. на Український Музей в пам’ять Марії Дзвончик. Покійну похоронено в Плімут, Па., біля її. мужа і родичів. Спи спокійно, дорога Мері, нехай земля буде тобі легкою! Управа і членки 54-го Відділу СУА у Вільмінґтоні, Дел. ПОХОРОНИ БЛАЖЕННОЇ ПАМ’ЯТІ МАРІЇ МУДРИК Цей день у Торонто випав холодний, вітряно-колючий. День 3-го березня 1989 року Божого. Із висоти стін храму Святого Миколая гляділи повагом лики Христа-Вседержи- теля, Богородиці-Молільниці, цілих хорів Угодників Божих. Споглядали на відкриту домовину перед Царськими Воро тами. Це слухала свою останню Святу Літургію Марія із Середницьких Мудрикова. Святі добре знали Її, бож і їх стилево-українські ікони станули в церкві у великій мірі за вдяки Її вже давнопокійному Другові, Андрієві. Святі знали Її, бо поки ставало сил та здоров’я, відвідувала їх кожної неділі. І кожної неділі гляділи вони, як із особливою, при таманною їй врочистістю, приступала до Трапези Господ ньої... Короною лежало над чолом Покійної сніжнобіле во лосся. На чорній шаті так виразно відбивалася золота пластова лелійка, а на рамені живо-барвистий герб Першо го Куреня Пластунів Сеніорів ім. Степана та Олександра Тисовських. З цією лелійкою в серці прожила все життя і з нею на грудях бажала померти, згідно гасла Її Куреня: "Вір ні до смерти”. Була ж однією із членів-основників цього Куреня, найстаршого у Пластовому Сеніораті. Там і носила кличку ’’Згода”. Недаром дістала її. Де б не жила, де б не трудилася на славу Всевишнього, на добро українській громаді, в кожне середовище вносила духа згоди, взаємно го зрозуміння й пошани, відчуття єдности у великих пряму ваннях. Пройшла свій довгий вік у згоді з Богом та з людь ми; у згоді з власними переконаннями, від яких не відсту пала ніколи ні на крок. Прозорими стрічками обвивався дим із кадила, тужно блимали червонясті ліхтарики на ставниках... А Вона вже бу ла поза межами часу й болю, понад вузами, що їх накладає на вільного духа — немічне людське тіло. Над домовиною мережився тужливий спів... Як далеко родинне село Загір’я на Сяніччині! Там ро дилися люди цупкі й витривалі, в передчутті нелегкої долі. І "Стрия цвітучі береги”... В непокореному місті Стрию, у вирі відродження після програних Визвольних Змагань, мо лоденька семінаристка у білій блюзці та шоломику, крою із сивої давнини. Знайшла у Пласті найкращий вияв своїх життєвих ідеалів, в тому Пласті, який у Стрию сама заініці- ювала, зорганізувала, де була членом Курінної Команди, а далі й провідницею для цілої округи. І появився на Її обрію другий такий же ідеаліст, овіяний славою Визвольної Ле генди, ”Муж ідеї й праці”, як колись назвуть посмертно ди ректора ’’Маслосоюзу", Андрія Мудрика. Злучилися дві долі і дві душі у спільному змаганні до Великої Мети. Перед нами — княжий Львів. Діти. Дві доні, яких вихо вувала у добрі та красі. А середній так передчасно став казкою, Янголом-Хоронителем сім’ї; здалека, з висот... Львів ставався центром української ’’держави в дер жаві”. Там же діяла і Централя Союзу Українок, опісля і Світового Союзу Українок, під проводом Мілени Рудниць- кої. Марія Мудрик, ознайомлена з нашим жіночим рухом ще зі Стрия, стала тут членкою Грловної Управи, співтворила незабутній Здвиг у Станиславові, 1934 року; була діяльною членкою Кружка ім. Ганни Барвінок при школі Рідної Шко ли, де навчалася Її доня. Цей Кружок надовго випередив, у скромній Галичині, ідею ’’Батьківсько-Вчительських Това риств” в Америці; під проводом одухотвореної ’’Виховниці Поколінь”, Віри Лебедової-Константини Малицької, що книжка про неї вийде аж у Канаді, власне головно захода ми Марії Мудрик. її дім, при одній із тихих, бічних вуличок Львова, був влаштований з небувалим вичуттям смаку та найкращог'сґ українського стилю. А в затишному сальонику збиралася Молода Революція, щоб кувати пляни Карпатського Від родження. Загула й відшуміла світова завірюха із переслідування ми, втечами, нераз в останню хвилину, з недостачами не- раз необхідного: харчів... Із пеклом Відня, окупованого большевиками. І аж тоді, в чужій Баварії, поза засягом за гребущих рук окупанта, дано їй пережити буйне, спонтанне відновлення улюбленого Пласту. Дочки вже носили Її, до бре ’’вислужений” пластовий шоломик, а Вона, з негасну чим запалом, взялася відтворювати тут, у підніжжях Альп, нездійснені досі молодечі мрії: Зв’язкова Середньошкіль- ного Куреня Пластунок, Кошова Коша в Берхтесґадені, Член Булави Командантки Пластунок, Головної Пластової Ради... Милувалася іскрами Сокільських ватер — в очах нових поколінь." А поряд — Об’єднання Українських Жінок. Де кувалася доля української жінки — Її не могло бракувати. Переходовий П’ємонт у спаленій Европі не міг жити вічно. Поїхала, враз із Родиною, як представниця Пласту, на непочату ниву у Бразілії. Там, під захистом розкритих рамен Христа з Корковадо, приймала, як Провідниця Плас тової Групи в Куритибі, пластову присягу від дівчаток, які ніколи й не бачили Країни, що їй на вірність присягали. А попри те, як звичайно, і праця в громадських уста новах: у Хліборобсько-Освітньому Союзі, в Конгресовому Секретаріяті Бразілії. Всюди, де можна було хоч трошки втишити ненаситну тугу за втраченою Батьківщиною. ЛЕСЯ ХРАПЛИВА ЩУР Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top