Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРТА КАЛИТОВСЬКА СЕРЦЕ МАТЕРІ На базарі продавали серце; нефоремне, скипіле кров’ю. Казали, — серце матері. Казали, — діти винесли, казали, — зайве. Не з каменя, але неперебійне, невтомне, неоманне. Ну, серце, що ти можеш? Чого ти? Серце... Кому ж потрібна колискова пісня у час ракет? І золота усмішка? Дорослі ми і без твоїх порад. Світанки втулені в рукав, без місячної зради... Зорі з півночі і зорі з півдня не поспішайте над базаром. Очі незрячі недобачать. Там серце... Світлотіні. Поезії. Видавництво ’’Сучасність”, 1987. ХОЛОДНИЙ РОЗУМ І ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ (чи навпаки) Між нашою батьківщиною, нашими земляками і нами не тільки фізична віддаль: простір, континен ти, океани. Нас ділять роки, десятиліття; життя у різ них, відмінних умовинах — природніх, матеріяльних, політичних, суспільних. Хвиля ’’гласности” дала можливість нам, україн цям, що живуть у різних країнах світу, хоч частинно цю ’’психологічну” віддаль зменшити. Читаємо пре су, книжки, видання, слухаємо доповідей, поезію, прозу; оглядаємо мистецькі твори, слухаємо і огля даємо відео-касети. Зустрічаємо приїжджих вчених, поетів, музик. їздять в Україну не тільки туристи, їз дять для обміну знання вчені. В Україні починають друкувати твори письмен ників, поетів, про яких досі не можна було б згадува ти. Ось ’’Жовтень” за січень, в якому твори Богдана Лепкого, Остапа Луцького, Катрі Гриневичевої і на шого Ікера — Івася Керницького та інших. В числі за лютий статті про Святослава Гординського, його по езії, Графіка, малюнки! Як ми реагуємо на ці події, на те що читаємо, що слухаємо? Як відносимося до приїжджих?! Подивляємо відвагу земляків, яких не відстра шує те, що попередні процеси відродження, зви чайно кінчалися цілковитим знищенням їх творців, їхня ерудиція, глибина й ширина думок, духовість, захоплює! Мова, багата, жива! Приходить на думку порівняння до мушлі, яка під тиском, зранена, ро дить перли! Ми, очевидно, теж критикуємо, інколи без до статнього знання і зрозуміння ситуації та обставин, в яких постає те чи інше явище, заява, твір чи подія. Критикуємо, знаємо краще, як треба діяти, живучи у віддалі часу і простору, а при тому у безпечній об становці вільного світу! І тут треба собі сказати: приймаймо те, що і як діється в Україні холодним, тверезим розумом і гарячим серцем, а не навпаки! Але події в Україні не тільки радують, деякі бо люче дивують! Чи ж це не трагедія, що там боротьба за рідну мову спричинила створення ’’Товариства Рідної Мови ім. Тараса Шевченка” — на його ж рід ній землі! Це сумно, але рівночасно свідчить про безсмертність народу. Після кількох поколінь, які родилися, росли й жили під страшним терором, і тиском русифікації, цей нарід, в тому й та його час тина, якій мову ’’вкрали”, яка говорить російською мовою, або ’’суржиком”, цей нарід домагається при вернення рідній мові державного статусу, і вимагає воскресіння мови, її вивчення, плекання! І тут ми мусимо й собі поставити питання мови! Нам тут вільно її вивчати, плекати. Ми маємо тут уже модерні методи і засоби для цього. Це питання нашої волі і пильности! Тут нам це можна робити, але ми мусимо хотіти! Це дасть мож ність нашому молодшому поколінню, між яким є ба гато таких, які цікавляться літературою, люблять по езію, але не знають рідної мови настільки, щоб чи тати таких великих поетів, як Стус, Сверстюк, Світ- личний, Калинці і багато інших. А з другої сторони, яке ж велике значіння для України, для наших зем ляків, має те, що молодь, яка приїжджає туди із різ них континентів світу, говорить по-українському. Є ще друге питання. Ми подивляємо (навіть коли критикуємо) приїжджих вчених, мистців, інте лектуалів. Але буває, що появляються між нами й ін ші, ті, для яких в Україні тепер творять ’’Товариства рідної мови”. Це ті, яким вкрали рідну мову і рідну культуру, хоч не зуміли знищити їхньої національної свідомости. Це, наприклад, хлопці, які служили в ар мії і боролися в Афганістані із не своїми ворогами, але з ворогами ’’власть імущих”. Вони втекли, бо не могли стерпіти примусу нищити безборонних дітей і жінок. їм утеча не далась легко, але після довгих і важких переживань деякі з них опинились між нами. Вони тут, самітні, опущені. їм потрібна не так фінан сова поміч, як душевний контакт, підтримка, щоб не чулися чужими, загубленими в чужому оточенні. їх болить те, що говорять ’’суржиком”, бо не дано їм було вивчити рідну мову, але їх слова мають глибо кий зміст. І до них теж треба підійти з холодним ро зумом (щоб зрозуміти обставини в яких росли) і га рячим серцем (щоб відчули, що вони для нас рідні). У.Л.
Page load link
Go to Top