Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОСИП КРАВЧЕНЮК ПАВЛИНА ВОЛЯНСЬКА, ЖІНКА —ПІОНЕРКА В публікаціях, що появилися дотепер про почат- ки української еміґрації в Америці майже зовсім не згадують жінок. Це, мабуть, тому, що їх було в той час дуже мало, а ті, що були, не мали будь-якої освіти та поза домашніми обов’язками не думали про активну участь у зорганізованому житті наших перших громад. Боротьба за щоденний хліб і суціль ний брак інтелігенції, в тому також освічених жінок, не сприяли розвиткові громадського життя серед піонерів. Тому приїзд о. Івана Волянського і його дружини до Шенандоа вважаємо знаменною подією, від якої починається історія нашої еміґрації у цій країні. Як він був тут нашим першим священи ком, так вона була першою освіченою жінкою серед наших емігрантів. їй присвячуємо цю скромну стат тю. Павлина Волянська народилась 1861 року в ро дині о. Юліяна Ганкевича, спершу сотрудника в Тер нополі, пізніше пароха села Красне біля Теребовлі (чи Скалата?). Про її шкільні роки не маємо покищо докладних інформацій, однак припускаємо, що, як нащадок визначної священичої родини Ганкевичів, вона мала середню освіту. У 1880 році вона одружи лась з о. Іваном Волянським і помагала йому на па рафіях у Городку, Крилосі, Настасові, Луці і Яблоно- ві, де він був адміністратором після смерти свого батька, о. Якова. Часопис ’’Батьковщина” від 2/14 бе резня 1890 року подавав, що ’’вона була такою това ришкою, такою супругою, що готова була поділити з ним усяку роботу, труд і змагання, у всьому йому по могти, а і не в однім випадку виручити. Щодо робо ти, поради й науки поміж жінками, то це її виключна заслуга. Кімната Павлини Волянської була завжди нарозтвір для руських жінок. Так як по товариських кімнатах сходилися мужчини з о. Іваном, так знову жінки сходились у кімнаті пані Волянської.” Приїхавши з о. Іваном до Шенандоа в грудні 1884 року, вона від самого початку помагала йому в його нелегкій праці. Після того, як польський, ні мецький і ірляндський священики не дозволяли нам відправляти Служби Божої у їхньому костелі, Павли на Волянська приготовила в коридорі винаймленої Керн Голл у Шенандоа вівтар, і там при великій участі наших еміґрантів-піонерів о. Волянський від правив 18 грудня 1884 р о к у першу нашу вечірню. З цього приводу місцева американська газета писала, що це був ’’дуже примітивний вівтар, який складався із звичайного гарно й відповідно удекоров&ного сто ла відділеного від вірних перегородою. Перегорода мала три отвори, один посередині й по одному по боках. По закінченні відправи затягнено назад від слонені під час неї фіранки, які закривали вівтар від вірних.”1 Павлина Волянська помагала також при вида ванні першого українського часопису ’’Америка” (від 15 серпня 1886), зокрема під час відсутности о. Во лянського, пов’язаної з його частими поїздками на розкинені по всій Америці українські поселення. То ді вона редаґувала "ножичками” й приготовляла ’’Вісті зі Старого Краю”. В домі Волянських завжди були якісь гості і навіть американці залюбки заходи ли до них. Вони знали про працю Павлини, а місцева преса писала, що вона ”є пристійною жінкою і гід ною помічницею свому чоловікові у світській і релі гійній праці.2 Денис Пирч писав, що ’’пані Волянська — це дуже симпатична жінка, правдива лейді”,3 а Антін Петровський, один із перших наших поселен ців у Шенандоа вказував на те, що ’’вона гарно співа ла й учила інших, брала участь у представленнях та все й усюди працювала з мужем”.4 На жаль, о. Волянського відкликали до Галичи ни. І це перервало також корисну працю, що її вико нувала Павлина Волянська для української громади в Шенандоа. Другого червня 1889 року прощалися з ними обома на залізничній станції маси народу, свої і чужі, а кілька інтелігентів супроводили їх до Нью- Йорку. Вони ніколи не переставали цікавитись жит тям наших емігрантів в Америці. У Львові о. Волян ський зустрічався з Михайлом Павликом і обговорю вав з ним можливості дальшої розбудови американ ської Руси, при чому він просив Павлика не згадува ти нікому про їхні розмови, щоб про них не довідав ся митрополит, а в крайному випадку сказати, що переговори веде Волянська. Зі Львова Волянські ви їхали до Острівця біля Теребовлі, куди о. Івана приз начили парохом. Також там їхній дім був відкритий для усіх, а під час вакацій до них навідувалася укра їнська молодь з різних сторін.5 У 1896 році Крайовий Відділ у Галичині вислав Йосипа Семирадського й о. Волянського до Бразілії для дослідження життєвих умовин тамошніх поль ських і українських емігрантів. Отець Волянський хотів, щоб його жінка їхала з ними, від чого відмов ляв його Семирадський, мовляв, поїздкою до Бра зілії вона ’’виставляє себе на труди й небезпеки по дорожі по пущах”. З цим не погоджувався о. Волян ський. Семирадський виїхав до Ріо сам 22 червня 1896 року, а Волянські коротко потім і разом з 800 галицькими емігрантами приїхали кораблем бремен ського ’’Ллойда” 21 липня 1896 року до Морро Кас- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top