Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ються туди, де більше платять” . У Шлемкевича не було й сліду такої голки. М. Шлемкевич не схилявся в поклонах мамоні. А його дружина, пані Константина (в родині і для близьких знайомих — пані Туся) дуже добре ро зуміла оцю життєву настанову свого чоловіка і щиро йому співчувала. Як часом якісь клопоти втискалися в їхню хату, то Шлемкевич, як непоправний опти міст, бувало, скаже: Е, не будемо журитися тим уже тепер, то ся якось потім зробить... Тоді Туся, з таєм ною усмішкою Мони Лізи: — Колю, чи ти припадком не помилився? Ти ж хотів сказати не ”то ся якось зробить” , але ’’Туся то якось зробить потому..." І тре ба сказати, що Туся, сердечна подруга його життя, невтомна помічниця, доки була здорова, робила це з подиву гідним успіхом. Шлемкевич це щиро і глибо ко оцінював. Бувало у Львові, після обіду, він любив поклас тися на коротку дрімку. Тут, по ’’ланчі” ніколи того не робив, хоч завсіди перший вставав, а останній ішов спати. Тож не раз, утомлений, засинав на кріслі. Коли ж діти просили його лягти, вигідно від почити, то він відповідав їм питанням: — А чи мама тепер у швальні може спокійно відпочити? Перейдім тепер, на часок, на вищі поверхи життя. Особливими привілеями в хаті Шлемкевичів уті шалася музика. Тямлю, як то раз Шлемкевич дотеп но і з гумором розказував: — У нас взимі часто му зичні вечори. Тоді в усіх кімнатах повно музики. Марта взагалі багато грає на фортепіяні, Туся на швальній машині, а я на писальній. — Така то ’’троїс та музика” бувала у них у довгі зимові вечори ... Але не раз, правда, рідко, дуже рідко, хіба з якоїсь осо бливої нагоди, і Шлемкевич давався упросити і також сідав за піяніно і сам, або на чотири руки з до нею заграв для приємности гостей. Але це тільки ви їмково. Звичайно бо, парафразуючи слова не на шого поета, міг би сказати: ’’Собі граю, а не людям”. І таки частіше грав на самоті і то радше у хмарний сі рий день. Таке я запримітив, як ми якийсь час меш кали в тому самому домі. Могла б вказувати на це і така його музиколюбна заввага: ’’Музика — найкра щий супровід смутку і найбільше облегшення його”. Шлемкевич був вірним поклонником музики вже від ранніх літ. Але щодо музики маємо і таке його при знання: — ”Я пам’ятаю Платона: найкраща музика це філософія!" — І для філософії кинув Шлемкевич ко лись далі студіювати музику, але любити її не пере став ніколи... Чи Шлемкевич був тим, чим хотів? Так, він був завжди собою! — "Коли б мене Бог спитав, чим я хо чу бути, то я сказав би — вітром”. — Це легкокриле слово з’явилося тут не отак собі, бо ж на питання взагалі, а на питання Бога тим більше, Шлемкевич не відповідав би легкодушно, без надуми. Тут він сві домо й доцільно вибрав це слово, щоб по імені на звати те, що сам уважав близьким суті свого духо вого ”я”. Шлемкевич був же, як вітер, непосидющий, неспокійний дух, наставлений на дальні лети. (Між іншим, здобувши докторат філософії у Відні в 26-му році, Шлемкевич виїхав згодом ще на рік продовжу вати свої студії в паризькій Сорбоні і з Парижу поси лав тоді до Львова прекрасний змістом і формою цикл есеїв, які в Літературно-науковім Віснику Дон- цова друкувалися під однією назвою, під спільним заголовком ’’ВІТЕР”. Про свого друга архітекта писав колись Шлем кевич: ” В його розмові завсіди було чути якесь неза- спокоєне рвання в душі і він був мені завсіди інте ресний”. — Це ми могли б віднести саме до д-ра Шлемкевича. У нього ж було таке незаспокоєне рвання, оте невтомне шукання правди сучасного, візій майбутнього. Шлемкевич не міг уявити себе ка бінетним ученим. І не манила його перспектива пра цювати, як він казав, над причинками до причинків. І не мріяв він про хатиночку в гаю, у затишку, але ”в Одесі стоятиме мій дім, над берегом двох безмеж- ностей — степу і моря”. ” На нашому духовому степу — писав він — висо чіють замки і вежі пісні і мислі, але поетичної, не фі лософічної”. Навпаки, до філософії в нас, твердив Шлемкевич, загальна нехіть. Хоч її поле не лежало повним облогом, але не було в нас людей, які пов ністю займалися б науковою філософією. Щодо са мого Шлемкевича, згідно з його власним признан ням — його темперамент скерував його радше до філософії життя і її виразу — філософічної публі цистики. Це й було його покликанням, вірним якому залишився до кінця! — ”Не називайте, чи пак не лайте мене профе сором, професор, учений має свою катедру, а моя катедра — журнал!” З тієї катедри, до соток своїх уважливих і вдячних слухачів, Шлемкевич промов ляв своїм вдумливим і сміливим словом. І було це слово щораз подувом свіжого вітру, що стільки літ прилітав у наші хати, що наші мислі ворушив. Як до рогий, незабутній спогад у нашій пам’яті зберігаємо його й надалі! Докінчений. НОВИНИ ПРО ПЕРЕСЛІДУВАНИХ недавні в’язні Андрій Миронов із Свердловська, Йосиф БІГУН, Віктор НЕКІПЄЛОВ з дружиною Ні ною КОМАРОВОЮ і Степан ХМАРА, лікар з України (Червоноград, на Львівщині, див. 5-11 і раніше). Учасники обговорювали стан і правові аспекти дострокового звільнення політв’язнів. Із запрошених представників радянської преси не прийшов ніхто. *ЄХБ — Євангельські Христіяни Бабтисти **КК — кримінальний кодекс зладила Н. Світлична ПОДЯКА Стефанія Ельяшевська і Стефанія Свистун, складають щи ру подяку членкам 22-го Відділу СУА в Чікаґо, які відвідали їх під час недуги і складають пожертву на Пресовий Фонд "Наше Життя” по 20.00 долярів.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
