Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЄВГЕН КУРИЛО УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР, ЯК ОРАЧ ПЕРЕЛОГУ Було літо 1936 року. Театр, ’’Заграва”, у постійній своїй мандрівці, переїхав з Городенки до Снятина, на шість вистав. Не маючи, однак, залі на неділю, (бо на цей день призначений був уже давніше Окружний З’їзд ’’Сіль ського Господаря”, а в залі польського ’’Сокола” гостював варшавський театр ”Усма пєньць” з Маліц- кою), адміністрація нашого театру повинна була знайти одне з поблизьких сіл для вистави у цей день. І саме, коли Сергета (адміністратор) обгово рював з Блавацьким дві можливості, до ґардероби увійшов священик з недалекого села (назви якого, і прізвищ людей, про яких тут згадую, свідомо і оправ дано, — не подаю) і двома старшими ґаздами. При вітавшися з Блавацьким і з присутніми акторами, о. парох просив, чи міг би театр наш з одною виставою ”Голготи” приїхати до їх села? ’’Треба вам знати, пані й панове, — звернувся священик до нас усіх — що моє село не мале й не бідне. Але загніздилися в ньому комуністи і перевели таку пропаганду, що зараз село на 80 відсотків — скомунізоване. До церкви — люди перестали ходи ти... От, ходять ще старі, а і тих небагато вже поба чите у неділю в церкві. Взяли в свої руки читальню, завели в ній свої комуністичні порядки і звідтіль ведуть свою пропаганду та баламутять до решти людей, не лише у нашому селі, а й в усій околиці. Чи ви повірите, що ті нахаби повісили у великій залі читальні своїх божків: Леніна і Сталіна та ще й герб ’’радянської” України? Рятуйте! — кличу до вас — приїдьте до нас з ’’Голготою”. Можливо, що як поба чить народ на сцені муки і смерть Господа нашого Ісуса Христа — може сокрушиться, дасть Бог, його сумління, може заверне зі злої дороги, по якій повів його злий дух в тілі тих кількох комуністичних агіта торів. Попередити вас, однак, мушу, що на велику касу не можете в нас рахувати, а проте просимо — приїдьте”. Прохання священика було настільки щире і пе реконливе, що Блавацький не мусів радитися з Упра вою, тільки глянув на усіх нас, кивнув головою і, по давши отцеві руку, заявив: ’’Добре! Граємо у вас в неділю ‘Голготу’ ”. У неділю по полудні приїхали фіри, вимощені м’якими сидженями, і драбинястий віз, на декорації і баґаж. В’їхавши в село, ми вже здалеку бачили натовп людей біля залі читальні, але, приготувавшися до вистави, з розчаруванням гляділи крізь щілини у завісі на залю, де зібралося не більш ЗО глядачів. Був священик з їмостею і сином, був учитель з дру жиною і двома дочками, було кілька старших братів і сестриць церковних, а в другій половині залі могло бути ще 10-12 осіб. ’’Без огляду на кількість глядачів на залі, — гра ємо!” — заявив рішуче Блавацький і, скінчивши ха рактеризуватися на Ісуса Христа, сказав: ’’Всі готові? Починаємо!” Удар ґонґу... Розкрилася куртина... ’’Осанна!”, ’’Осанна!”... — оклики юрби на сцені... і в’їжджає Христос до Єрусалиму. ...А ззовні несеться гамір тих, що не схотіли увій ти у залю, і голосні зауваження втиснених по кілька голів у кожне, горою відчинене вікно, що із захоплен ням передавали тим, що внизу тримали їх на своїх плечах, про те, що діялося на сцені. Після закінчення першої дії почувся голосніший ще гармір і тупіт ніг у залі. Це, купивши квитки вступу, в ціні ”по 50 ґрошів за голову”, тиснулися у вхідні на залю двері люди. Адміністратор прибіг за додатковими білетами і заля наповнилася ”по-бере- ги”, що й місця не було хоч би одною ногою ступити. Рівночасно увійшли до ґардероби ті два ґазди, що приїздили до Снятина зі священиком, заявляючи: ’’Люде собі жилають, абисте починали ще раз спочатку”. ”0 , — відповів їм, жартуючи, Блавацький — як собі люди бажають, то будемо починати ще раз спочатку. Ми ж для людей граємо”. І, повторюючи першу дію, під час якої вже був абсолютний спокій, пройшла ’’Голгота”. Інколи чу лися глибокі зітхання, слова молитви, а то й прити шені плачі під час окремих сцен. Зійшовши зі сцени, вже дехто відірвав вуси, дру гий обережно стягав бороду, інший почав товщем змивати шмінку з лиця, як увійшов священик з чо тирма господарями: "Пане директоре, і всі ви, пані й панове! Я не находжу слів, якими можна б висловити наші, усього села, вдячність і захоплення вашою неоціненної вартости виставою! Дякуємо, і ще раз вам сердечно дякуємо! А тепер слово за вами, Дмитре — звернувся священик до одного з чотирьох господарів”. ”Та я не знаю, як вам про то сказати, як маємо вас просити, абисте трохи перепочили, дещо пере кусили та й за годину-дві ще раз грали то представ лене, про Господа нашого Ісуса Христа, абисмо пі- 6 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top