Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
М. ЛЕМКИНЯ Сумна доля мого рідного села на Лемківщині Мале село Долина розташоване між мальовни чими гористими лісами в трикутнику двох рік. З по лудня пливе річка Ослава, яка біля Долини з одного боку та Заспав’я з другого впливає до Сяну, ото чуючи Долину. Воно розташувалося в глибокій до лині, трохи під горбок. Наче на відлюдді, його можна бачити тільки з північно-західнього боку, від ріки Сяну. З півдня гористий терен заслоняв його. З за ходу стояли хвилясті гори вкриті густим лісом, до якого тулилось село. По той бік Сяну вузьким пасмом тягнулись понад лісами села Вільхівці, Завадка і Буківці. Тихій спокійній Долині буйна підкарпатська при рода надавала особливої краси. Гористі буйні ліси хвилею тягнулись далеко на схід, над якими після дощу піднімалася пара і творила туман, який закри вав шпилі дерев. На східньо-полудневому боці ген- ген понад лісами височіла гора Солонів, яка впро довж цілого року була вкрита снігом. На південь, далеко понад селами Новим і Старим Загір’ям, на горі під темним лісом на відлюдді таємничо стир чали мури кляштору, зруйнованого австрійською владою, тому, що начебто в ньому управляли чорно книжники. В тому зруйнованому кляшторі було на що поди витись. Широкі мури поросли соснами, але малюнки на стінах виглядали як свіжо помальовані. Була студня. Кинувши до неї камінь, не було чути, як він доторкнувся дна. Були лябіринти підземних кори дорів. Один з них тягнувся попід двома річками аж до села Залуж. На північному заході над рікою Сян красувалося повітове містечко Сянік, столиця Лем- ківщини. Долина бере свій початок з часів панщини, коли під лісом на досить високій горі польський шляхтич побудував гарний, одноповерховий з бальконами та шпичастими вежами палац. Оточив палац великим парком з садами, в якому були рибні ставки. Парк був обсаджений акаціями, липами аж до головної дороги, званої гостинцем. Сам палац тонув в черем хах, бузках та густих кущах, в яких гніздилися солов’ї, що своїм співом і спати не давали. В’їзд до палацу провадив через високу залізну браму з двома стов пами, пов’язаними луком. Поблизу палацу на горбку стояла церківця. Не знати, хто її побудував, але в захристії була крипта начебто першого дідича села. Навколо церкви був колись цвинтар, на якому вже не ховали і вже й слі ду по ньому не було. В долині за малою річечкою розкинулись садиби панщизняних селян, яких пан привіз з собою коли спровадився жити до новозбудованого палацу. По скасуванні панщини кожна родина отримала 12 моргів землі. Решта щокращої землі й ліси лиши лися панськими. Так народилось вільне від панщини село Долина. В ті часи начислювало 20 хат, а до Другої світової війни було вже 69. На волі меш канцям села життя стало кращим. Землі поки що було достатньо, заробітньої праці було доволі, бо до повітового міста Сянока не було залізничої лінії, і всі товари, які поїздом прибували на станцію Загір’я, навколишні селяни фірами довозили до Сянока. В ті часи ріка Сян була багатоводна і деревину з околишніх лісів тратвами доставляли по ній на місце призначення. Ріка була багата на рибу. За Австрії рибу в Сяні вільно було ловити кожному. Господині сушили її на піст та на зиму. Мешканці села були чесні, релігійні і щирі українці. Село повільно розросталося, незабаром в ньому збудували чоти- риклясову школу. Скелю, яка відгороджувала Загір’я від Сянока, прорубано і проложено залізничу лінію попри Долину до Сянока. Розказував дід, що першим поїздом з Загір’я до Сянока їхав сам цісар Франц Йосиф. Хоча життя селян не було погане, чимало, особ ливо то багатосімейних родин, емігрувало пере важно до Америки. Гірко було тим хлопцям, котрих покликано до австрійського війська. Розказував дід, який п’ять літ без жодного дня відпустки служив у війську під час Австрійсько-Турецької війни, як зну щалися над жовнірами, — били, тримали в голоді за те, що не розуміли німецької мови і не знали, що від них вимагають. Розказував, як раз з іншими лемками новообранцями прибули до Відня: ”Усі ми в ходаках, в білих полотняних штанах, сорочка поясом перепа- сана. Люди сміялися з нас. Але як ми заспівали, то аж мури затряслись, тоді перестали сміятися. Життя села плило без особливих змін. Перша світова війна 1914 р. не наробила великої шкоди, бо село лежало на узбіччі, далеко від головних шляхів. В селі стояло австрійське військо. А коли відступило прибуло військо московського царя. Ходили по ха тах, забирали харчі й пашу для коней. В селі вибух тиф. В хаті діда Степана вся родина похворіла: сам дід, вдова по сину Мар’яна, її діти. Тільки одна чотирилітня Кася не захворіла, хоча ці лими днями і ночами сиділа і спала біля хворої на 20 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
