Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Д УМ КИ ПРО РІЗДВО Кожного року, коли зближається цей найбільше радісний та святковий час я обі цяю собі, що тим разом буду зустрічати його інакше. Ця обіцянка самій собі звичайно трапляється таки зараз після Різдва ’’старого сти лю”, коли ми всі перевтомлені довгим періодом святкових днів, власне кажучи зовсім не згадуємо його так гарно, як треба. Але з бігом місяців, коли наспівають нові події, нові святкування і нові переживан ня, я забуваю про це, що ’’святочно” прирікала і щойно тепер, коли ми всі вже у крутежі приготувань і Різдво ось за дверима думаю над тим, як це зробити, щоб таки в тому ро ці усе було таки інакше, таки більше святкове. І тут мої думки зосереджуються на тому, що здавалося б є найлегшим до здійснення — а це на знайденні часу і спокою для різ двяного настрою. Чи справді цей хронічний брак часу, на який ми усі тут терпимо, є однією з голов них причин, що ми ніяк не можемо витворити того почуття, яке мали ’’колись ще за ди тячих років в Україні”? А може допомагає цьому також другий атрибут нашого життя в Америці — добро бут? Бо тільки подумати, якщо б в нас не було цього добробуту то не було б і гонитви за подарунками, не було б поспішної купівлі, писання десятків карточок, не було б різдвя них численних прийнять і... не було б такого браку часу, як його завжди відчуваємо. І я, згідно із своєю постановою, витворити у себе та свого оточення кращий свят ковий настрій поринаю у давні пожовклі збірки різних журналів, споминів про Різдво на Україні. В них звичайно все ця сама картина: українського села, скрипучого снігу, колядників зі звіздою, цілої родини при святвечірньому столі. Вона повторяється у майже всіх споминах, оповіданнях, у віршах та прозі. А скільки з тих атрибутів можна тепер відтворити? Здається, хіба цей останній, а це зібрання родини при святвечірньому столі. Але і це не приходить так дуже легко, бо скільки то наших родин не може або і не дуже хоче засідати разом в цей час, тим біль ше, коли різниця календарів розділяла та і далі розділює родини? Все інше однак, цей сценарій засніженого українського села, де панувала тиша і мир, де не чути було ані гуркоту авт чи літаків, а з хат не неслася музика радія чи теле візора, здається вже залишиться неповторний лише у споминах тих, що колись його пережили і бачили. Але розповісти про цей настрій Різдва в Україні важко, а ще важче, щоб ті, які його не знають могли у нього ’’вжитися”. Наші діти і наші внуки вже оціню ють Різдво іншими критеріями і тільки з чемности слухають наших розповідей чи спі вають з нами колядки. І тому так важко мені викликати цей давній, такий гарний різдвяний настрій, що ро бив Різдво Христове таким небуденним. Важко знайти його навіть у церкві, що також уже інакша, як ця, що маємо у пам’яті з дитинства. А все ж приходить думка, що головна причина таки у вигоді та свобідному житті, яке ми тут маємо. В шуканні різдвяних споминів натрапляю на один, який мене в цьому сильно пере конує. Ще у 1980 році писала про свої різдвяні свята в Мордовії наша відома право захисни к Надія Світлична. І читаючи їх ще раз тепер, про ті довгі неполегливі при готування українських жінок у в’язниці, про ’’полювання” за пшеничною кашею, яку відбирали собі вони від уст, на ’’кутю”, про це як старалися вони мати цих 12 традицій них страв, навіть як треба було лічити окремо хліб, чай і сіль, про мініятюрні свічечки з ручною вишивкою і гілку сосни завбільшки долоні, що заступала ялинку, про коляду вання через високі паркани, щоб почули друзі-в’язні — я відчуваю, що ці наші геройські жінки зуміли там в ув’язненні на далекому Сибірі створити це, що нам сьогодні у віль ному світі вже ніяк не вдається. "НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1986 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
