Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЄВГЕН КУРИЛО УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР, ЯК ОРАЧ ПЕРЕЛОГУ Було літо 1936 року. Театр, ’’Заграва”, у постійній своїй мандрівці, переїхав з Городенки до Снятина, на шість вистав. Не маючи, однак, залі на неділю, (бо на цей день призначений був уже давніше Окружний З’їзд ’’Сіль ського Господаря”, а в залі польського ’’Сокола” гостював варшавський театр ”Усма пєньць” з Маліц- кою), адміністрація нашого театру повинна була знайти одне з поблизьких сіл для вистави у цей день. І саме, коли Сергета (адміністратор) обгово рював з Блавацьким дві можливості, до ґардероби увійшов священик з недалекого села (назви якого, і прізвищ людей, про яких тут згадую, свідомо і оправ дано, — не подаю) і двома старшими ґаздами. При вітавшися з Блавацьким і з присутніми акторами, о. парох просив, чи міг би театр наш з одною виставою ”Голготи” приїхати до їх села? ’’Треба вам знати, пані й панове, — звернувся священик до нас усіх — що моє село не мале й не бідне. Але загніздилися в ньому комуністи і перевели таку пропаганду, що зараз село на 80 відсотків — скомунізоване. До церкви — люди перестали ходи ти... От, ходять ще старі, а і тих небагато вже поба чите у неділю в церкві. Взяли в свої руки читальню, завели в ній свої комуністичні порядки і звідтіль ведуть свою пропаганду та баламутять до решти людей, не лише у нашому селі, а й в усій околиці. Чи ви повірите, що ті нахаби повісили у великій залі читальні своїх божків: Леніна і Сталіна та ще й герб ’’радянської” України? Рятуйте! — кличу до вас — приїдьте до нас з ’’Голготою”. Можливо, що як поба чить народ на сцені муки і смерть Господа нашого Ісуса Христа — може сокрушиться, дасть Бог, його сумління, може заверне зі злої дороги, по якій повів його злий дух в тілі тих кількох комуністичних агіта торів. Попередити вас, однак, мушу, що на велику касу не можете в нас рахувати, а проте просимо — приїдьте”. Прохання священика було настільки щире і пе реконливе, що Блавацький не мусів радитися з Упра вою, тільки глянув на усіх нас, кивнув головою і, по давши отцеві руку, заявив: ’’Добре! Граємо у вас в неділю ‘Голготу’ ”. У неділю по полудні приїхали фіри, вимощені м’якими сидженями, і драбинястий віз, на декорації і баґаж. В’їхавши в село, ми вже здалеку бачили натовп людей біля залі читальні, але, приготувавшися до вистави, з розчаруванням гляділи крізь щілини у завісі на залю, де зібралося не більш ЗО глядачів. Був священик з їмостею і сином, був учитель з дру жиною і двома дочками, було кілька старших братів і сестриць церковних, а в другій половині залі могло бути ще 10-12 осіб. ’’Без огляду на кількість глядачів на залі, — гра ємо!” — заявив рішуче Блавацький і, скінчивши ха рактеризуватися на Ісуса Христа, сказав: ’’Всі готові? Починаємо!” Удар ґонґу... Розкрилася куртина... ’’Осанна!”, ’’Осанна!”... — оклики юрби на сцені... і в’їжджає Христос до Єрусалиму. ...А ззовні несеться гамір тих, що не схотіли увій ти у залю, і голосні зауваження втиснених по кілька голів у кожне, горою відчинене вікно, що із захоплен ням передавали тим, що внизу тримали їх на своїх плечах, про те, що діялося на сцені. Після закінчення першої дії почувся голосніший ще гармір і тупіт ніг у залі. Це, купивши квитки вступу, в ціні ”по 50 ґрошів за голову”, тиснулися у вхідні на залю двері люди. Адміністратор прибіг за додатковими білетами і заля наповнилася ”по-бере- ги”, що й місця не було хоч би одною ногою ступити. Рівночасно увійшли до ґардероби ті два ґазди, що приїздили до Снятина зі священиком, заявляючи: ’’Люде собі жилають, абисте починали ще раз спочатку”. ”0 , — відповів їм, жартуючи, Блавацький — як собі люди бажають, то будемо починати ще раз спочатку. Ми ж для людей граємо”. І, повторюючи першу дію, під час якої вже був абсолютний спокій, пройшла ’’Голгота”. Інколи чу лися глибокі зітхання, слова молитви, а то й прити шені плачі під час окремих сцен. Зійшовши зі сцени, вже дехто відірвав вуси, дру гий обережно стягав бороду, інший почав товщем змивати шмінку з лиця, як увійшов священик з чо тирма господарями: "Пане директоре, і всі ви, пані й панове! Я не находжу слів, якими можна б висловити наші, усього села, вдячність і захоплення вашою неоціненної вартости виставою! Дякуємо, і ще раз вам сердечно дякуємо! А тепер слово за вами, Дмитре — звернувся священик до одного з чотирьох господарів”. ”Та я не знаю, як вам про то сказати, як маємо вас просити, абисте трохи перепочили, дещо пере кусили та й за годину-дві ще раз грали то представ лене, про Господа нашого Ісуса Христа, абисмо пі- 6 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
