Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КРІЗЬ ПОРИВИ ЖИТТЯ ГАННА совачєва СПОГАДИ — ВІЙНА І ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ Продовження У САНІТАРНІЙ УПРАВІ У Києві були тривожні дні. Початок революції в Німеччині переробив відразу німецького, чистень кого й здисциплінованого, вояка в неохайного, огид ного звіра. Тепер вони ходили по вулицях гуртками з великими люльками в устах, часто в подертому й брудному одязі, голосно розмовляючи. Такі розхрістані ходили й по Хрещатику, не віддаючи шани німецьким старшинам і штовхаючи жінок, що їм траплялися по дорозі. Нарешті дня 13 листопада відбулось засідання Українського Національного Союзу під головуван ням Винниченка. На тому засіданні був приявний щойно випущений із в’язниці Симон Васильович Петлюра. Були там і Микола Міхновський і Василь Совачів. Василь поставив внесок ще раз перебала кати з гетьманом, але Винниченко заявив, що справа вже перерішена і повстання вже підготоване. Дня 14 листопада гетьман проголосив федера цію України з Москвою. У відповідь на те появилися на мурах Києва проклямації, що закликали до повстання. Воно почалось у Білій Церкві, де тоді перебував корпус Українських Січових Стрільців. Момент для повстання був пригожий, бо цією феде рацією населення було вражене. Боротьба тяглася недовго. Але все ж росіяни знахабніли і проголо сили в Києві набір рекрутів. Мій чоловік і Пахарев- ський одержали наказ набір перевести. Нас це дуже схвилювало. Хоч ми вже відчували провал гетьманського уряду й були поінформовані про повстання, проте не хотілося прикладати рук до його наказів. До того я боялась іншого ексцесу. Я знала, що росіяни використовували цей мент, щоб звести порахунки зі свідомими українцями, і чула про те, що багатьох українських старшин і вояків розстрі лювали без суду. Я знала, що Василь не буде в комі сії говорити по-російськи, отже це й може стати приводом до якогось зудару. Але головою комісії був князь Михайло Оболенський, якого я знала ра ніш як людину толерантну і розумну. Це мене заспо коїло. І він дійсно не завів моїх надій. Совачів і Пахаревський говорили цілий час по-українськи, а князь відповідав їм російською мовою, коли вони до нього зверталися. Це вплинуло мабуть і на інших присутніх старшин. Так пропрацювали вони один день, а на другий уже не збиралися, бо на пери- феріях міста вже були повстанці. Це сталося на Вар- варин день, 4-го грудня 1918 року. На 14 грудня був призначений день в’їзду у Київ Директорії, що складалася з Винниченка, Петлюри, Андрієвського, Шевця і Макаренка. Падав сніг, прикриваючи все білим, чистим покривалом. Так без межно хотілося, щоб це віщувало нам якесь оновлен ня для своєї влади і щоб прикрило назавжди сліди большевицької і білогвардійської господарки. Пам’ятаю, що я ковтала сніжинки, як якесь причастя, що очищало мене від брудних спогадів про Москву, горе і кров. Думалося — яку малу вартість мають переживання однієї людини і навіть нації для віч- ности і скільки цих переживань було за останні два роки?... Скільки жаху й горя накопичилось на бідній душі українського народу! Але не зважаючи на такий врочистий настрій, якось не було спокійно на душі. Надто часто все мінялося за ці два роки й не можна було вірити у тривкість цього стану. Так стояли ми довго, довго. О 4-ій чи 5-ій годині сказали нам, що Директорія не приїхала і буде щой но завтра. Полки почали розходитися військовим маршем і нам теж не лишилося нічого іншого, як іти додому. На другий день я пішла знову й таки дочека лася. Проїхав автом Петлюра в напрямі св. Софії. Там відбулися молебень і промови, але я не чула їх, бо стояла надто далеко. Вже не було того вро чистого настрою, що вчора. І військо і люди, що прийшли на зустріч, виглядали сумними. Надходили свята Різдва Христового і ми почули, що полки, які прийшли з-під Білої Церкви, самовільно демобілі зуються. Всіх тягнуло бути вдома на Різдво. Але хто ж мав боронити Києва від большевиків, які підсу валися? Одного дня Василь прийшов із Санітарної управи, куди його знов покликали, і мовчки ліг на своє ліжко. Я знала його вдачу й не розпитувала. Згодом він сказав мені: — Одрина сьогодні перебрав знов Санітарну улравуї Це був молодий лікар прискореного випуску воєнного часу. Тоді, коли Василя стягнули з коман ди шпиталю до Санітарної управи, Д. Одрина був її начальником. Тоді, коли все щойно формувалося, це було зрозуміле. Тепер начальником був д-р Галин, на кілька років старший, а може й ровесник Василя. Це був доктор медицини, інтелігентний, розумний чоловік. Перебрання Санітарної управи відбулося так, що Дмитро Одрина подзвонив телефоном, що приїде в 3-ій годині цю установу перебрати. Д-р Галин мовч ки встав, поклав ключі на стіл і вийшов. — Хто б не був Одрина, але в такий спосіб не можна цього ро бити. Такого я не сподівався, — закінчив Василь своє оповідання. Він дуже шанував своє звання й здавна введені там правила взаємин. Продовження на cm. 24 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top