Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’Прошу вас,” — благала мама. "Досить цього!” Анастазія, що сиділа тихенько біля мами, підня лася виходити. "Моє немовлятко”, пробурмотіла, "Я мушу йти до нього”. Мама провела її до дверей. "Коли ти задумуєш охристити його?" вона спитала. Усмішка розсвітила Анастазине гарне, молоде обличчя. "Вже скоро" сказала і поспішливо вийшла. Лист лежав на столі, наче б забутий. Леся спокійно взяла його знову. Цей раз вона розглядала коверт. Він був адресований її батькові, по-англій ському й по-українському. Мабуть тітка Лідія адре сувала листа батькові тільки тому, що він старший від дяді Володка. Мабуть вона не усвідомляла, якою важною людиною був дядько Володко. Леся приглядалася англійським словам на ко- верті довго, міркуючи, як їх слід вимовляти. Нагорі було дві слові Air Mail, та хоча вона знала звучання кожної літери зокрема, вона не знала як вимовляти ті слова і що вони означають. Увесь той час, поки Леся гралася ковертом, її сповняла чудесна свідомість, що вона знайде там щось приємне кожен раз, як тільки вона захоче вийняти листа й прочитати його ще раз. Вона повернула коверт на інший бік і розглядала його. Можна було бачити, що цензор, відкривши й про читавши зміст, не силкувався заклеїти його акурат но. Справді, не було й потреби для акуратности. Вкінці, неспроможна відкладати довше, Леся витягла листа і читала цей раз поволі, розсмакову- ючи кожне слово. Вона не помітила, що всі гості забралися геть, аж поки почула мамин голос, "Лесю відложи тепер листа. Твій час лягати вже минув.” "Мамо, дай мені тільки докінчити, "просилася Леся, "Я саме посередині його.” Тато засміявся, ”Ти дотепер не вивчила його на пам’ять?” Леся посміхнулася. Це була правда. Вона встала і пішла до світлиці. Приготовляючись до спання, вона спинилася, щоб пошукати за одним фотом в групі знімків, що висіла на стіні. Знайшовши його, вона довго придивлялася. Це було зображення тітки Лідії в Америці, коли вона була приблизно в тому віці, що Леся тепер. У неї було рівне, ясне волосся, як у дядька Володка, відчесане від чола, воно сягало її плечей. Обличчя в неї було овальне, як у тата, з вистаючими вилицями і високим чолом. В руках дівчинка держала чорне цуценя. Від най менших своїх літ Леся знала його цікаве ймення: "Перець”. Фото було зняте надворі. Дівчинка стояла під деревом, а позаду був будинок, двері якого стояли заохочуюче відчиненими. Скільки разів Лесині очі спинялися на цих дверях, вона все стара лася відгадати, що було всередині. Тепер тітка Лідія приїжджає, і Леся матиме змогу спитати її особисто. Саме в момент, коли Леся залазила в постіль, мама прийшла в кімнату. "Ти не сказала татові на- добраніч, Лесю", вона мовила делікатно. Мама говорила це кожної ночі, і Леся завжди відчувала нехіть до цього. Проте, кожної ночі вона робила те саме. Слухняно вона пішла на кухню, де батько сидів на лаві, коротко обняла його й поцілу вала. Батькові очі завжди роз’яснювалися, коли вона це робила, і вражений погляд його майже зникав то ді. Сповнивши цей обов’язок, Леся лягла в ліжко по руч сестрички і вкрилася периною, що сягала понад її голову — вона могла з-під неї бачити тільки стелю місяцем залитої кімнати. Батьки, як звичайно, спали на довгих лавах у кухонній кімнаті. Аня уже твердо спала. Але Лесі сон не брався. Довгий час вона роздумувала про тітку, Америку. У темноті кімнати вона всміхалася до себе самої, як зловила себе на тому, що вона сама думала тепер про тітку під тим іменем, що його видумала Аня. Добре, нехай уже тепер буде тітка Америка. І яка та тітка буде? Америка була багатою краї ною, люди казали. Чи вона буде вдягнута у шовки й атласи, може у довге хутро, як дружина Голови та елегантний капелюх з перами, такий, як бабуня На таля мала на собі в групі фотографій? Чи не було б чудово, якби влада дозволила тітці Америці провідати їх тут, у них дома? Тоді Леся показала б їй великого дуба Солодкої Левади і свою школу. Леся забгалася глибше в перину. Про це не може бути й думки: вони ніколи не дозволяли чужин цям на такі відвідини. Чужинці могли відвідувати тільки великі міста, такі як Київ. ф Тривожна думка прийшла тепер Лесі в голову. Чи тітка знала все про тата й маму? Коли вона дізнаєть ся, що тато і навіть мама сиділи у в’язниці, як вона це прийме? Чи буде соромитися за них? Леся старалася ніколи про цю справу не ду мати. Однак часом, як ось тепер, вона не могла не думати. їй було тільки чотири роки, коли їх забрали. Вона знову почула гримання у двері серед темної ночі й чужі голоси чоловіків, що входили в хату, наповняючи кожний її куток своєю присутністю. Вона докладно пригадувала момент, як вони забирали з їх дому обидвох батьків і тишу що насту пила. Вона пам’ятала навіть свої тодішні почування. Вона відчула, що її тато з якихось причин, що стосувалися старших, покинув її. Це сповнило її таким жахом, що вона не могла навіть плакати. Тоді з’явилася тітка Софія з суворим обличчям, завинула її в ковдру і понесла її через чорну, погану ніч, до теплого захисту свого дому. І Леся жила там, з тіткою Софією, дядьком Володком та своєю кузи ною Єленою. Ніхто ніколи не говорив Лесі про причину відсут- ности батьків. Але інколи вночі, коли вони думали, що вона спить поруч Єлени у світлиці, вона слухала пильно розмову, що велася в другій кімнаті між стар шими, силкуючись почути щось про своїх батьків. П р о до в ж енн я буде НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1977 27
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
