Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Перипетії громадської діячки — Чи справді маю бути в суботу в Торонто? Я ж у неділю рано мушу бути на Окружному З’їзді в Ютиці. Як я дам собі раду? — питаю в голови. — У Торонто дуже важливе засідання номінаційної комісії СФУЖО, ми мусимо бути заступлені. Треба розві дати, яке літакове получення, — каже голова. ’’Сіла” я на телефон та розвідала про всі лети. В поряд ку. Відлітаю у п’ятницю перед полуднем. Встаю вранці, а тут сніг. Треба змінити ввесь пригото ваний одяг, бо вчора було так гарно і тепло. Беру хутро, чоботи та іншу торбинку. Летимо спокійно, аж уже перед Торонто стюардеса заповідає: ”Усі канадські громадяни мають заповнити деклярацію”. У цю хвилину приходить мені думка: чи переклала я мій пашпорт до другої торби нки? Дивлюсь і гарячо стало: немає! Що буде? Біжу до стюардеси, а вона спокійно: ”Я не можу вам помогти”. Здавалось мені, що в Нью-Йорку ввійшов до літака п. В., член контрольної комісії СКВУ, який теж має засідання. Розглядаюсь. Справді є. Підходжу, прошу, щоб вийшов зі мною, бо може треба буде мені свідка. Крім літакових квитків, немає в мене нічого з моїм прізвищем. Виходимо, переходимо через першу контролю, дістаємо рожеві картки, але моя має ще синю дочіпку; це означає, що щось не в порядку. Пан В. вірно йде зі мною. Перший урядовець іміґраційного бюра починає спису вати: хто я, звідкіля, куди прямую, пощо, кого знаю і т. д. Пан В. чемно втручає: — Я знаю цю пані дуже добре. — Але ми Вас не знаємо, — відповідає урядовець. Все списує і ка ж е ------- ”А зараз це іде до мого шефа.” О Боже! Що буде, як не пустять? Пан В. виявляє охоту дзвонити до сенатора Юзика. Але тут надходить "шеф”. Молода людина з гарною модною зачіскою, дуже приємного вигляду, іду за ’’шефом” довгими лябіринтами пустих кімнат і заходимо до одної. Шеф замикає двері, іде за бюрко, поважно витягає Біблію і каже мені присягати, що буду говорити правду. Присягаю. Кажу правду — він все списує. — Переклала речі до другої торбинки. Якщо він одружений, певно розуміє. Маю засідання СФУЖО, а цей пан зі мною СКВУ. Пояснюю, що це таке. Маю в Торонто тету, вона може заручити. Він усе пише і питає, чи я вже коли була в Канаді? Відповідаю, що багато разів у справах СФУЖО, СКВУ, Пласту. — То у вас у США теж є Пласт? — питає. — Так, очевидно. — Яка ваша позиція у Пласті? — Голова Виховного Сектора — відповідаю. — Для дівчат? — Ні, — кажу — для дівчат і хлопців. Ще кажу, що в мене багато знайомих в Торонто. А тоді чую питання: — Що я маю з Вами зробити? Чи відіслати Вас додому, чи підпишете кавцію? — Очевидно, що підпишу. Мені дорогу оплачує уста нова, репрезентую СУА і що мені сказали б, якби не була я на важливому засіданні? Підписую, дякую з цілого серця і шеф відпроваджує мене з лябіринту кімнат. Дякую ще раз і прощаюся, та ось чую "До побачення” українською мовою. Я остовпіла, а шеф зник. Дивлюсь на підпис: українське прізвище. Це українець! Відбула засідання. Вертаюся до США. Являюся на летовищі півтора години перед відлетом літака, бо мушу зголоситися до іміґраційного бюра. Приходжу — а там індійці, вєтнамці, негри, а я одинока біла та й ще порядно вдягнена. Даю письмо урядникові і починається чекання. Час біжить. Хвилююся. Підходжу до урядника і кажу, що мій літак відлітає за 45 хвилин. — Добре складається. Ми маємо сьогодні мало людей до праці, бо субота. Вас і одного депортованого негра з Філядельфії відпровадить один офіцер. З’являється офіцер безпеки, на щастя в цивільному вбранні, але з великим написом його функції. Провадить нас до літака. Незвичайно чемний, іде зі мною і розмовляє, щоб я погано себе не почувала, а негр напереді. Черга пасижирів безконечна, але ми "упривілейовані”, ідемо поза чергою з нашим ’’ангелом-сторожом”. Переходжу контролю. Кажу, що я громадянка США і все в порядку. Дістаю свій квиток, але "ангел-сторож” мусить нас всадити на літак. Негр сердитий, бо його документи має стюардеса і може їх йому дати аж у повітрі. Скоро ми в Боффало, пересідаю на менший літак до Олбані. На летовищі очікують мене голова Округи з чолові ком. Оповідаю мою пригоду. В неділю ранком приїзджають двома автами пані, всідаємо і їдемо до Ютики на З’їзд Округи Південного Н. Й. Чудова погода. Сонце світить. Подорож скоро проходить на розмові, очевидно, на теми СУА. З'їзд відбувається дуже складно, але пані починають поспішати, бо в радіо заповідають сніг, а дорога далека. Мій літак відлітає о 7 ввечері. Маю час. Ідемо з д-ром Савицькою до Ксені Антипів. Приїжджає чоловік д-ра Са- вицької, вечеряємо і відвозять мене на ’’міні” - летовище в Ютиці. Сніг іде безперервно. Савицькі чекають для певности, чи буде літак. Надворі щораз гірше мете снігом. Заповідають, що літак вже є. Прощаюся, виходжу з кіль кома відважними пасажирами надвір. Заметіль, літачок малий, ледве його видно. Сідаємо, підносимося вгору, але лет напрочуд дуже спокійний. З Божою допомогою ми приземлюємося в Нью-Йорку. Мій чоловік нетерпливо чекає, схвильований, бо погода дуже погана. Виходимо, я оповідаю мої пригоди, а чоловік на додаток не може знайти авта на площі. Врешті знайшов, їдемо додому. Усі перипетії поза мною аж до наступного разу! X. Н. НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1977 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
