Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ІНТЕРВ’Ю ЕЛЯ ПРОЦЮК З Д-Р САВЕЛЕЮ СТЕЧИШИН З КАНАДИ Це вперше розмовляємо з д-р Савелею Стечи- шин з Саскатуну, Канада, співзасновницею і довго літньою головою Союзу Українок Канади, спів засновницею Музею, редакторкою ’’Довкола Дому” в ”Укр. Голосі", лекторкою домашньої економіки, дослідницею українського народнього мистецтва, авторкою популярної куховарської книжки " Традишинел Юкренієн Кукері” та інших книжок. За її віддану працю в Союзі Українок, Інституті ім. П. Могили, в журналістичній та загальногромадській діяльності вона отримала Шевченківську медалю від Комітету Українців Канади 1962 року; її іменем назва но відділ Союзу Українок у Келовна Б. К.; провінцій ний КУК обрав її жінкою року, а управа міста Саска туну вшанувала її грамотою заслуг 1975 року. Вона є почесною членкою Союзу Українок Канади і Саска- чеванської Асоціації Домашньої Економіки. До най новіших відзначень належить почесний докторат канонічного права, наділений їй Колегією Св. Андрея манітобського університету 8 серпня 1976 року. Розмовляємо листовно, бо ж Саскатун у далекій Канаді. Пані Савела відповідає, трохи свариться, що питання нудні, додає свої спостереження... Питання: Ми дуже радіємо, шановна пані, що Ви погодилися мати з нами розмову. При тому щиро вітаємо з отриманням почесного докторату. Хоч ми ознайомлені з Вашою куховарською книжкою, та ми бажали б дати нашим читачкам живіший портрет Вашої особи й Ваших переживань. Як це сталося, що Ви вибрали домашню економіку за Ваше звання і при тому знаходили час на організаційну та журна- лістичну працю? С. С.: Відповідь на це питання вимагає бодай побіжного огляду характеру життя української спіль ноти в Канаді, бо кожна людина підлягає впливам свого оточення. Мої молоді роки проходили у вирі національного руху, що буйно розростався в Канаді від першої світової війни. Щасливим збігом обставин українським іміґрантам пощастило осістися скуп ченою масою на фармах в кількох окремих колоніях, а це сприяло творити свій спосіб життя, до якого вони привикли в рідному краю. Перебо ровши важкі піонерські труднощі, вони взялися будувати свої церкви, народні доми, засновувати читальні, драматичні гуртки, а разом із тим посту пово закріплювалася і зростала серед них націо нальна свідомість. Саме в такому оточенні на фармах в околиці Кридор у Саскачевані я виростала. П: Чи Ви народилися в Канаді? С. С.: Ні, я приїхала до Канади з батьками, на прізви ще Вавринюк, дев’ятирічною дівчинкою 1913 року з рідної Сокальщини, з села Тудорковичі. Там я й ходила до народньої школи. П: Яке було відношення до іміґрантів-поселенців? С. С.: Для англосаксонських шовіністів українські іміґранти з їхньою відмінною мовою, дивними Д -р Савеля С т е ч и ш и н D -r Savella Stechishin звичаями, селянським одягом становили проблему. В багатьох випадках до них відносилися з погордою і їх дискримінували. Ще в піонерських роках пішла в рух широко закроєна акція якнайскорше засимілю- вати іміґрантів, щоб затерти за ними слід їх чужи нецького походження і створити нове канадське сус пільство. На щастя, українці вже тоді мали ідейних одиниць у проводі, які бачили небезпеку асиміляції. Вони будили народ, ширили кличі стати на власні ноги, закликали людей посилати дітей до вищих шкіл. П: Чи державна школа не була засобом асиміляції? С. С.: До великої міри так, але в житті діє закон, що кожна акція має свою реакцію. Такою реакцією послужили наші виховні Інститути, в яких перебу вала українська студіююча молодь. Зокрема великим культурним осередком був Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні, заснований 1916 року на всенароднім з’їзді. Його питомці, хлопці і дівчата, вчащали до середньої і вищої школи, а поза годинами шкільної науки побирали в Інституті систематичні українські курси, брали участь у літературному кружку "Каменярі”,дебатах, драмах, хоровому співі, видавали власний журнал ’’Каменярі”, вправлялися в красномовстві. Інститутська молодь виховувалася в патріотичному дусі на провідників. Більшість з них готувалася йти на вчительські посади в державних школах в українських колоніях і там працювати між народом. До цього Інституту післали мене батьки 1918 року разом з моїм старшим братом, студентом університету, а рік пізніше другий брат і сестра прилучилися до нас. Того року в Інституті було поверх сотки питомців, між ними 22 дівчини, з різних частин Канади і кількох з Шамокін, CLUA. П: Яке враження зробило на Вас життя в Інституті? НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1977 7
Page load link
Go to Top