Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської Магіє Наіип Bloch: Aunt America. New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun Bloch П родовж ення З кута під стінами, де на лавах обабіч довгого стола сиділи жінки, почувся гомін голосів. Коли Лесин тато підніс з-понад письма очі, Леся побачила, що його бліде обличчя незвично ясніло; а в його блакитних очах, що завжди здавалися Лесі затьмареними виразом якоїсь образи, тепер була ніжна усмішка. Мама глипнула на Лесю. "Важливий гість приїжджає”, сказала вона до Лесі. ’’Твоя тіточна бабуня, татова тітка Лідія”. "З Америки?” крикнула Леся. "Сюди?” "До Києва”, мама відповіла. ’’Але ми поїдемо туди, побачити її”. "Тіточка Америка!” цвірінькала Аня, танцюючи довкола кімнати. Леся сміялася і пробувала впіймати її, як вона крутилася повз неї. Леся почувала майже бажання танцювати й собі, натомість вона стала прислу хатися до того, що говорили дорослі. Бабуня Катерина, що жила поблизу міського майдану, сказала до мами самохвально: ”І чи карти не сказали тобі, не раз, а тричі” — вона перебила саму себе і звернулася до найближчої жінки, — ’’тричі, подумайте! — що родина з-поза кордону приїде? А ти — ти тільки сміялася!” У незвично веселому тоні мама відповіла: ”І я далі сміюся, бабуню. Класти карти, це тільки переводити час”. За декілька хвилин жінки встали з лавок, поправили хустки на головах і, попрощавшись, вий шли одна за одною з хати; зразу ж після цього вий шов також дядя Володко. Леся підняла зі стола лист. Подумати, що він знайшов свою дорогу з Америки, всю цю дорогу крізь океан, саме до їхньої хати! Вона витягла листа з коверту. "Дорогі Небожі, Романе і Влодку!" вона прочитала. Читаючи, Леся дивувалася невправному україн ському письмові. Ще дивніше було те, що деякі слова були неправильно написані. А вже найгірше було те, що були там граматичні помилки. Леся спинилася, щоб спитати маму про причину. Мама пояснила, що, очевидячки, в Америці тітка говорила куди більше по-англійському і, правдо подібно, не мала багато нагоди розмовляти по- українському. ’’Але гляди, Лесю, кінчай цього листа”, вона докинула, ”і застеляй до вечері”. Леся читала далі: "Нарешті", писала тітка, "я маю змогу вибратися в ту подорож, про яку мріяла стіль ки років. Мої Дорогі Рідні! Я приїжджаю до старого краю, щоб Вас побачити. Я приїду сама, без чолові ка чи дітей. По всій імовірності, я не можу відвідати Вас дома, але я буду в Києві майже три дні, а що це недалеко від Вас, може Ви зможете прибути до мене туди. Я буду в Києві десятого квітня і зупинюся в готелі Інтуриста. Бажаю Вам і Вашим родинам доб рого здоров’я і цілую Вас усіх. Ваша тітка Лідія.” Після вечері більше людей навідувалося до них, по одному, по двох. Вістка про зворушливий лист з Америки розійшлася по містечку. Ще і ще Лесин тато перечитував листа вголос, а потім передавав з рук до рук. Коли Михасів батько повертав його татові, він сказав: ’’Мої батьки — хай земля буде їм легкою! — часто говорили про тітку Лідію та її батьків. Вона була ще малою дитиною, коли вони виїздили до Америки.” "Якже давно це було!” кликнув батько, "ще до першої Світової війни!” "Ті часи, кажуть, не були набагато кращі, як теперішні”, Михасів батько продовжував. "Та, принаймні, кожний, що мав бажання і гроші, міг виїхати. Тепер, мої друзі, наш кордон є в’язничним муром.” Він коротко засміявся. "Коли б вони його відкрили, ми всі однієї ночі винеслися б геть. "Його очі мали тепер веселий вираз. ’’Якщо йдеться про те, то навіть наші собаки пішли б за нами.” Люди покладалися від сміху. Антін обізвався. ’’Але, якби ми були панами нашої власної землі, хто хотів би її покидати?” Мама закрила рукою уста. ’’Прошу вас, доволі”, вона прошепотіла. "Хтось може підслухувати під вікном.” Леся дивилася на батька. Дядько Володко, вона подумала про себе, ніколи не був би дозволив таких розмов у своєму домі. Антін грався своїми довгими, тонкими пальцями по столі, наче б перебирав струни своєї бандури. ’’Мій старший брат, той, що працює у доках в Одесі, був недавно дома,” він говорив хрипким шепотом. ’’Він нам казав, що вони вантажать консервоване м’ясо й молоко на кораблі до Африки.” Людей ця вістка порушила. Антін продовжував. ’’Світ думає — ах, які багаті, ті чорти, що можуть відпускати стільки продуктів . — А котре з наших дітей мало молоко від ранньої зими?” 26 НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top