Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ВЕРТЕП Д о р о г и м Д о н я м і С и н о в і до р о д и н н и х п а м 'я т о к Мама СВЯТА НІЧ — НІЧ ЧУДЕС. На столі догоряють свічі. В мешканні тиша й півсумерк Від’їхали діти з унуками, замовк гамір і сміх. Батько-дружина (чоловік) відпочиває. Сиво волоса жінка сама. Вона, хоч утомлена, не може спати, бо в ній розбуджені цього вечора всі фібри душі. Примикає очі, щоб більше сконцентруватися на тих споминах, що в її уяві, як на чародійній стрічці, пере суваються сьогодні так яскраво і такими свіжими, живими картинами. Кімната наповняється голосами далекими, а рівночасно близькими-рідними, що дзвенять навкруги неї, як божеська симфонія... Різдвяна містерія — здається, перша, що залишилась у її пам’яті донині. Було їй тоді не більше чотирьох років. Кінець війни. Батька призначають на працю у Лемківщину. "На шпилі гір, неначе лата, Пришите до лісів село”. (Антонич) Село Бересть. Зима. Все навкруги: гори, ліси, ха ти — засипані блакитно-сріблистим снігом. Не видно стежок. Але колядники промощують собі в цей морозний вечір дорогу. В сінях дзвінок, ідуть з вертепом. Входять засніжені в теплу кімнату. Молодший брат на руках у батька. Вона тримається маминої сукні. Ясла. Стаєнка. Дитя на сіні. Над Ним похилені постаті Марії і Йосифа, побіч вівці, осел, навколішках пастушки. Ясла освітлені.* Постаті яскраві, як живі. Зачароване дівча не зводить з них очей. Знечев’я над яслами починають діятися якісь дива: з’являється коза, що чомусь так дерев’яно стукає ногами, чорт з розгойданим хвостом. Він скаче, щось говорить. Ні, кричить. Стає страшно. — Мамо, чому він тягне Гершка за бороду? Гершко добрий, учора приніс нам рибку. Дівча опиняється на руках мами і чує її голос: — Дивися вгору, на звізду. І справді, над яслами, над колядниками крутиться, мерехтить, блищить велика золота звізда. Дитя задивлене в цей блиск. М’яка долоня при гортає його до грудей. О, як солодко, як безпечно засипляти на маминім рамені, в м’якім теплі пахучо го мережива і сяйві золотої звізди. "Народився Бог на санях В лемкімськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у кресанях І принесли місяць круглий. Тешуть теслі з срібла сани Стелиться сніжиста путь, На тих санах, в синь незнану Дитя Боже повезуть”. (Антонич) їдуть до бабуні на Свят-вечір. Ні, летять. Коні- змії рвуть залубні по замерзлій ’’цісарці”, порскають весело, дзвінки співають сріблистими перекликами веселу колядку. Місяць ’’вівсяним колачем лине по небі". Свят-Вечір. Хатинка вся освітлена, пахне сіном, ялівцем і воском. Довгий стіл, під ’’портом” сіно, на долівці сіно. З’їхалася вся велика родина. Тут і до машні: глухонімий Тимко всміхається сьогодні щасливо, тут же і фірман, пастух, п’ятеро малих сиріт, яким маму забрала "гішпанка”, а бабуня при горнула бездомних. Найстарша з них Антошка в пишнім вишиванім ’’горсеті” і коралях (Ах, мрія-мрій такий горсет та коралі' Але все кажуть: — ти ще замала!). Всі засідають. Тільки бабуня стоїть владно в головах стола струнка, висока, і такими, як у мами синіми, тільки грізними очима, дивиться на всіх. Усі вмовкають. Бабуня христиться тричі і просить їх ’’пригощатися”. Ох, яка мука, як довго треба сидіти, скільки страв! Нарешті строкатий півень усміхається до дівчати з порожньої тарілки. Вона підносить її. На скатерті під тарілкою золотиться дукач! До намиста! Діти кудкудакають у сіні під столом. Молодші брати кулаччять дівча, здирають з волосся синю стрічку. Мала, з плачем, опиняється на маминих грудях. М’яка рука пригладжує її волосся, м’який го лос заспокоює: — Цить, не плач! Підростеш — дістанеш ґорсет і намисто! ... Ніколи не діждалася корсетки зі золотом шитими колосками і маковим цвітом, ані намиста... Дукач-щастя покотився в темну щілину безвісти... Її дорога бабуся лежить на зарослім бур’яном цвинтарі при спаленій церкві. Спорохнявів і звалився хрест. Її рід розбитий, знівечений, розпорошений по всьому світі. Тільки Антошка-активістка згадала весь рід ”по радіо”, оскаржуючи багачів за кривди і знущання над убогими... "О молодосте, ти одна Незаплямована й хороша". (Антонич) А коли дівчаті з куцої кіски виросли коси й оповили її голівку, різдвяні святкування перенеслися на батьківщину тата, на золоте Поділля. Багате Поділля, а вони, зубожілі, у місті. Але моло дість не знає вбогости. Вона ж саме багатство і не вичерпаний скарб щастя. Кожне Різдво — одна ве лика радість, що розпалювала кров і ущедрювала серце. І сяюча ялинка і все якийсь дарунок під нею. ("Мамо! Чи справді Янгол помагав тоді Тобі?”) І крутилася золота зоря і ходили колядники, і лунав радісний сміх і спів і все навкруги було самим добром. А батьківський дім давав тишу й безпеку. НАШЕ ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1976 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
