Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Ще раз про мову — і нашої молоді і нашої преси лю дм ила м ойсе єва Хто не знає заклику плекати мову, Максима Рильського і всіх інших патріотів наших теперіш ньої й давнішої доби? І чи є хтось з українців, серце якого не обізветься на ці глибокі слова? "Як парость виноградної лози Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям”. Атмосферу патріотичного звели чення рідного слова, — писало багато вдумливих дослідників, — створили письменники-романтики, які піднесли мову, як основу національної культури. І всі ми, їх духовні нащадки, виявляємо сум з приводу занедбання рідного слова в теперішніх суспільно- політичних умовах та пристрасно захищаємо вживання й чистоту його в літературі, в житті. І з цим годі спере чатися. Але пуристи української мови тут, на еміграції чи, як декому більше подобається, на поселеннях, — можуть занадто високими вимогами викликати протилежні наслідки від тих, яких бажають осягнути. Ось передо мною лише два випадки такого "пуристського” під ходу до справи. (їх можна було б подати і більше, але ці найвимовніші). Одна старша пані, описуючи виставку мистця на підставі записів в книзі від відувачів, прийша в жах від записів українською мовою молодих любите лів мистецтва, бо в них було багато граматичних і стилістичних помилок. Як людина, яка сама знає мову добре, вона не тільки обурюється недобрим знанням рідної мови цих авторів записок (очевиндо вони у віці її внуків), але н а с м іх а є т ь с я з них. І тут одна потіха: що ці молоді люди не прочитають репортажу не своєї "бабуні”, бо в іншому випадку вони вже українською мовою не висловлять свого захоплення, чи взагалі своїх вражень в жадній "книзі відвідувачів”, бо ж у ній є їх прізвища, отже і нагода є комунебудь бажаючо му насміхатися з них і собі, якщо йому прийде до голови така думка з таких чи інших причин. Другий випадок ще красно- мовніший. Також ’’бабуня”, — якщо не прабабуня, — критикує вже не тільки молодь, яка висловлюється з помилками, але й тих, хто не дотри мується норм (київсько-полтавської) української літературної мови в пресі, і каже, що "бридко” робиться їй від цього, спеціяльно цитуючи тут помилки, з друкованої нашої преси. Розглянемо закиди по черзі: якщо б усім чужинцям, між якими нам доводиться поселюватися, від нашого недосконалого знання їхньої мови робилося "бридко”, то нам нікому не можна було б навіть уст відкрити. Так само, мало з дорослих могли б покін чити вищі школи тут у США, як і деінде, бо знати чужу мову абсолютно без помилок виявилося б більшості не під силу. Але наші сусіди велико душніші за ’’бабцю”, про яку мова, і не "бридяться" і чужинецьким акцентом і не раз граматичною помилкою в слові й письмі. А ось візьмім і молодь, тобто наших дітей: вимагати від них багатого запасу слів, правильних відмінків, чистоти мови згідно нормам наших світил — мовознавців, було б дуже небезпечне, бо відігнало б від нашого гурту більшість тут народжених, бо, таки ніде правди діти, ті, що не наро дилися на рідних землях і там не зформувалися мовно, мають труднощі тут частіше, ніж ні. Тільки уживаючи ту мову, хай з найбільшими помилками, людина навчиться її, при тому, очевидно, і працюючи над собою в тім напрямку. Мені самій припався цікавий випадок. Працюючи в редакції ось третій рік, раз-у-раз натрапляла на репортажі молодого газетяра, знання української мови якого ще недоско нале. І ось, не дуже продумавши мою пропозицію, я, щоб немов би допомогти, радила йому писати свої речі мовою англійською, тоді давати комусь їх перекладати, маючи себе на увазі. "Нізащо в світі, — сказав молодий журналіст, — та це ж єдиний спосіб навчитися”! І мав рацію. Я була вдячна за ... науку, і була щаслива, що його ніхто ніколи не знеохотив говорити і писати ”з помилками”, бо він не знає, що це "бридко” і тому є на доброму шляху стати нам на зміну незабаром. А тепер щодо ’’помилок” і помилок в українській пресі. Ніхто не буде спе речатися, що було б краще, якби їх не було. Щоб цьому зарадити, можна було б прийняти на працю в редакціях на місце редакторів, учителів україн ської мови. (На одних і других нема фондів). Більшість учителів знають всі правила грам атики і можуть спросоння їх продеклямувати; тоді не буде помилок в газеті, але є побою вання, що не буде й газети. Знаю, напр., одного редактора, який апострофи ставить там, де не треба, але його журнал без нього перестав би виходити. А це унікальна наша публікація. Отже, була б це неза- ступима втрата. Знаю кількох редакторів-письмен- ників, які не визнають розділових знаків, і хоч галичани, вживають русизмів, зате роблять свою справу добре, будучи справжніми борзо писцями, а цей вальор в газеті, — і не лише в щоденнику, — теж незасту- пимий. Є такі, що не бажають від мовитися від свого галицького діялекту, але чи в тім є щось погане? На кожний крам є свій покупець, — каже примовка народня, — серед читачів переважають такі, що їм така річ не тільки не "бридка”, нав паки: зрозуміла й дорога. Писав бо ще в 1794-му році Лобисевич до І. Кони- ського: "Як у кожному покрої суконь, так у кожнім діялекті мови є своя краса: а як до того ще й дим вітчизни солодкий, то ці пахощі благоуханні думок вітчизняних є найсолодші”. На закінчення — маленька порада: потреба доброї волі і вирозуміння. Тоді не висміватимемо й не робити меться ’’бридко”. Особливо слід було б затямити це старшим жінкам, що до них ставив ще св. Павло всього- навсього три вимоги: не пиячити, наставляти молодих дівчат на путь істинний і не бути злоріками. Перші дві наше жіноцтво виконує з честю, але як мається справа з третьою порадою святого? ПОДЯКА Щиро дякую Управі і членкам 13-го Відділу СУА в Честері за численні від відини мене в шпиталі під час моєї недуги, за квіти, подарунки, привіти. Нехай Господь винагородить Вас за Ваші добрі серця. Замість окремих подяк, складаю 10.00 дол. на Музейний Фонд СУА. Ярослава Кобрин 14 НАШЕ ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
