Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
отак виглядає рай! Неймовірно ясно-синьо-зелена вода, ясно-синьо-зелені відблиски барв голублять стіни Тротто”, (тобто печери), азурове повітря бавиться з вами, десь в глибині моря бачите силюети різнокольорових риб, а навколо так тихо й лагідно, що хочеться просто прилягти й забутися. Все забути — і метушню світу, і власне борсання, й безпомічність, і безнадійність. Просто потонути в цій азуровій чистій прозорості й стати частиною її... Капрі, у всій його недоступності, досить доступний. На великий жаль він так розреклямо- ваний і розбізнесований, що важко ступити кроку без того, щоб вас не потягнули за рукав спритні про давці маловартісних крамів. Але казково-гарний! Анакапрі (продовження острову Капрі) ще цікавіший і ще гарніший. Йдучі вулицями, можете, розвівши руки, доторкнутися будинків по обох сто ронах. Там я відвідала нашого ’’козака на Хортиці” — отця Івана Хоменка. Він з Вінниці, живе на Анакапрі вже чи не сорок літ. Тримається просто і достойно. З висоти метра й 92-х центиметрів (як він сам зрадив) прозвучав його оксамитний бас: — Ну дивіться, кого мені Бог дав зустрінути! — так молодо й бадьоро, що ніяк не вірилось, що йому вже 82 роки і що він майже не бачить. Його знання всіх наших еміграційних проблем і розсварень і наших сучасних діячів, мистців та письменників — глибоке, докладне і повне вирозуміння. Українці часто його відвідують, бо це надзвичайна і цікава людина. Лише запитайте будь кого в Анакапрі: ”де мешкає Дон Іван?” і вам кожний скаже. Покидати Рим було важко, покидати Блажен- нішого — ще важче. — Так, так, дорогі мої! Прощання це біль! — сказав він. — Вчіться, думайте й пишіть! А тоді знову приїжджайте! — і благословив мене на прощання. Самотній Велетне! По стежках життьових Ви йдете, смутком дійсности обвитий. Ви, як всі Велетні, не зносите малих! Малим — нелегко Велетнів зносити... Пару днів перед моїм від’їздом до гостиниці приїхали Михайло Мороз, Михайло Островерха і проф. Яр. Рудницький з його надзвичайно милою дружиною. Останнього вечора ми всі, на чолі з нашим Владикою Кир І. Прашком, який так багато поміг мені в Римі, сиділи в їдальні довго після вечері. Обидва Михайли співали мені: "Подай дівчино ручку на прощання”, а я сиділа і — плакала. Потяг до Відня вирушив по півночі. Колеса лагідно бурмотіли до рейок, вагон сонно колисався, а я перелистувала в думках пережиті дні, бачила знову знайомі постаті — втомлену, але сильну духом Ольгу Коновалець, лагідного отця др. Гарванка з гостиниці, отця Петра і отця Івана, що мешкають при церкві св. Софії, тяжко запрацьованих сестер, дорогу молодь і — серпи й молоти на будинках Риму, і побільшені портрети Леніна повсюди, і безжурні обличчя італійців, і їх пісні до ранніх півнів, під вікнами нашого дому ’’на Мадонні”, і чар італійських міст. І з тугою згадувала самотню постать Блаженнішого, на тлі ватикан- ського саду, заглибленого в молитву. Була вдячна і вже сумувала за тим, що доперва покинула. Аррівідерчі Рома! Після 19-ти годин їзди я щасливо доїхала до Відня, де зупинилась в гостиннім домі п-ні др: Дзерович, недалеко від Шенбрун — літнього палацу кайзера Франца Йосифа. Наступного дня я належно подивляла цей палац, що, повний позолоти й нос- талгії, спить сном минувших ґлорій. Українська громада Відня не велика і якось вбрана в рукавички, консервативність і спогади. Мій виступ відбувся в родинній атмосфері доброзичли- вости і європейської гостинности. Професор Андрій Гнатишин, це мила й безпосередня людина, яку важко не полюбити, а церковний хор, під його дириґентурою, в церкві св. Варвари, це — насолода! Оглянули Бурґґартен, Штефансдом, походила по чистих вулицях Відня, скоштувала”вінервюрстхен”, запиваючи їх ’’Штурмом” і — попрощалася з Віднем і дорогою пані др. Дзерович. В Мюнхені зустріли мене отець др. Коржан і Григорій Комарницький, зустріли втішено й зворушливо. Мешкала у пані Олі Пеленської, яка відразу прийняла мене, як рідну. Будинок Українського Вільного Університету, де я виступала, імпозантний, хоч і невеликий. В повітрі відчувається ентузіязм і працьовитість. Після мого виступу гуторила з пані Мельник, з Зеноном Пеленським, проф. Кульчицьким, скульптором Григорієм Круком (який забажав увіковічнити моє кирпатоносе обличчя) і з багатьма людьми, імена яких, може, забула, але теплоту буду пам’ятати довго. Атель’є Григорія Крука на п’ятому поверсі і дві великі кімнати на першому — заповнені творами його життя й оригінального, суто українського світо сприймання. Талант його це скарб, якого ми, на жаль, недооцінюємо. Добре, що німці оцінюють ! А як же! Нехай німець скаже... Сам Григорій Крук — зовсім невисокий, з надзвичайно молодим усміхом (не дивлячись на дату його народження) і такий жартівливий, що в його присутності важко бути поважною. Своє м’яке серце ховає під прозорим плащем легкого цинізму й безжурности. В Мюнхені, де отримала запрошення до Лондону, я відвідала видавництво ’’Сучасности” й ’’Шляху перемоги”, де мене мило зустріла Слава Стецько і розцілувала на прощання, відвідала приміщення АБН і, попрощавшись на двірці з пані Олею Пеленською та Григорієм Круком (який мене таки увіковічнив!) зі смутком сіла в потяг до Фрайбургу. П ро д о в ж е н н я буде НАШЕ ЖИТТЯ, ГРУДЕНЬ 1976 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
