Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галя Мазуренко Між фронтами війни ПРАВО НА МРІЮ Елегантна вітальня начальника стадії мала дорогий перський ки лим і піяніно в ній ще не зникло, як піяніно Лізиної мами в робіт ничий клюб. На столі перед полковником ще стояла пляшка з горілкою і три чарки. Мабуть це залишилось від частування Махна, бо один був перекинутий на знак його гніву. Не прийняв його Петлюра у свою армію! Та й чи могла вкла стися в регулярне військо ця сти хійна степова сила на тачанках? Буде з’являтись несподівано то а передусім відповідної ПІДГОТОВИ. Щоб воно не звелося до хвилевої примхи чи світської події, мате- ріяльної заберпеки або кар’єри. А потім перетворилось у постійне термосання, взаїмне поборювання л атмосферу ворожнечі. А як спотворюють його тепер розводові процеси! Не можна твердити, що в давніх часах по дружжя були кращі й у них люди не терпіли. Але процес розводу ще й розбурхує погані інстинкти. Кожна сторона старається підси чувати ненависть до свого партне ра, щоб видобути з неї ще один аргумент, ще одне джерело ус пішного закінчення процесу. І так починається танець, що роз хитує цю найміцнішу клітину народу, де найкраще джерело си ли — родину. Д-р Берест вказав у своїй стат ті на Америку, як терен найчасті ших розводів у світі. Ми, що жи вемо в цій країні, з острахом при глядаємось до того. А як воно у нашій спільноті? Може й тут є познаки тієї загрози? Може й сю ди закрадається вже бациль лег- коваження й незрозуміння по дружжя? Над цим мусимо застановитись. Треба насвітлити це з різних ас пектів, що їх доставить нам літе ратура, життєвий досвід та по гляд на нашу спільноту. Цього вимагає наше життя на чужині та страх за українську родину, л. б. (Уривок із повісти) тут, то там і бити-різати, бо на кипіло помстою й болем! Ліза не забула, як убито на чальницю' її гімназії й закопано біля вулиці, бо та — осмілилась назвати їх бандитами, а не анар хістами, що поганять чесне ім’я Крапоткіна. Та може й не те ска зала начальниця, як Лізі хотілось, щоб вона сказала! А тепер нарешті Ліза серед Пе тлюрівців! Вона мрійно, закохано дивиться на струнку постать сво го першого героя. Ні це щось вище за кохання -— Це казка, мрія чарівна! Болюча казка! Як вона Прекрасна у своєму вбранні... написала вона про нього і цей вірш полковник потім прочитав і здається він йому припав до душі. Але тепер, на стадії, ще повен відгомону бурхливого побачення з Махном, цей розумний і досвід чений чоловік здивовано дивився в очі дівчині в українській сороч ці і злегка, ніби не помічаючи, провів очима по клунку і босих ногах і слухав оповідання, як ве на перейшла через чотири фрон ти. Потім він легко встав. Тонка австрійська елегантність відчува лася в кожнім русі і дівчина ото ропіла, коли її герой узяв та й поцілував їй руку: — Вітаю вас від українського війська! — повільно вимовив він. Але коли це привітання скінчи лось, полковник не знав, що влас не з нею зробити. — Я вас поставлю так, щоб ви були і близькі, і далекі від коза ків... — вголос почав він міркува ти на великий гнів свого „коза ка “. — Ви знаєте, вони... і доби рав обережно слова — вони — чоловіки... І говорив далі й далі, згадуючи свій нелегкий воєнний досвід (його самого, як австрійця били, коли було повстання проти німців, але випустили, бо — га личанин). Він говорив далі й далі „і серед них трапляються часом недобрі люди“ — додав обереж но, щоб не зломати якого пові тряного замку. Але Ліза не вірила в лихих лю дей та ще й серед Петлюрівців! Вона не зустрічала їх на своїй дорозі сюди, хоч довелось мати до діла з денікінцями, большеви- ками й поляками. Вони для прин ципу, для ідеї видумують Бог зна що на своїх противників... ну, а ті на них, бо так уже заведено. Але чому ж Петлюрівці, народні друзі, мали б у себе злих людей, без усякого принципу злих? — Це вам просто не пощасти ло! А я хочу жити з козаками од ним життям і хочу носити руш ницю. Вона не додала „хочу стрі ляти", згадавши маму... —■ Ви будете жити, як хочете, в моєму полку і я даю слово че сти, що вони будуть як слід пово дитись із вами! -— додав він... (І дійсно в присутності Лізи в полку навіть ніхто не лаявся!) — Але може б ви виконували щось ко рисніше? Нам потрібні розвідчи- ки, щоб знати куди йти військові. У вас чисті невинні очі і ви мог ли б... Полковник не продовжував, по бачивши, як червоні плями роз плились на щоках і залляли чоло і Лізин ніс. — Ви хочете, щоб я стала шпіонкою ? Полковник міркував поволі да лі: — Шпіонкою? Лізі пригадався батьків садів ник, що ростив під вікном дому червоні піони і гордо сказав: „Які в нас гарні шпіони виросли цього року...“ Але батькового саду й садівника вже давно не було, а полковник довго говорив і з’ясо вував різницю між військовою розвідкою і шпигунством. — Мені здається, що це одна ково. Моя мама казала, що під слухувати погано. Треба чесно битися й відкрито, без... — Ліза намагалась вимовити правильно... — без шпіонів! Тут Ліза рвучким рухом не зручно перекинула пляшку з го рілкою й тим закінчила діло Мах- 4 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
