Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
створеними, ротиками й ані чи- чирк. Нарешті відважилась Муся. — Ану, — каже, — візьми мої саночки і спустись з он тої гори і візьми цей закрут! Тут знов Ів,ась: — Та що нам такий закрут! Ми лише ,,фіть“ і вітер нам у ву хах засвистить — і ми вже на долині. А Борис: — Угумм, а ми, навіть, по та ких милих горбках і трудитись не хочемо. Але, якщо хочете поба чити штуку — то приходьте тут завтра зраня, ми вам покажемо.. (Тут він моргнув на Івася). — В нас, знаєте, є маленька наша се стричка Дуня, побачите, як зруч но вона візьме цей ваш, ніби гріз ний, шлях і закрут. От, лише мах не і ви здивуєтесь. То козак-дів.- чинка. —- Добре, добре! — закричали діти. — Прийдемо завтра рано подивитись. Хлопчики відійшли, а діти дов го дивились їм услід та дивува лись чого вони, що кілька кроків стають, про щось радяться і смі ються. На другий день рано, в цей са мий час, збіглись малі діти із са ночками до парку, на умовлене місце. Дещо здивувались, коли побачили там лише Івася, який видно чекав на них. — А чому ти сам? А де Бо рис? А де ваша сестричка? — розпитували. ХОДИТЬ ЗИМОНЬКА-ЗИМА Озиваються, мов діти, і травичка, і кущі: „Намочили нас дощі, в нас иі плащика нема, ані ковдри, ні рядна, ані теплої хустинки — зовсім одягу нема“. Ходите зимонька-зима, всіх розпитує сама: „А кого я буду гріти, в кого одягу нема?“ Враз посипались сніжинки, як легесенький пушок, і кущам колючі спинки криє теплий кожушок. А на змоклий травничок ліг біленький рушничок. То клопочеться зима, укриває їх сама. Г. Чорнобицька А Івась: — Не журіться! Є і мій брат Борис, і сестричка Дуня. Он вони вже поза кущиками, боком потяг нули вгору саночки. Діти цікаво глянули вгору і справді побачили, що збоку са- ночкового шляху щось темне ру хається. Хвилинку стояли тихо. Чекали. Нагло вже на шляху по бачили малу закутану постать. — Є, є! — закричали. — Он вона! О, і Борис там! О , вона вже спускається! Дивіться! Тепер діти з великим хвилюван ням і тривогою слідкували, як са ночки беруть розмах із цієї ви- полозами, тай маленьку постать Але, але... що це таке? Чому ж саночки з дівчинкою летять вниз так дуже скоро? Не керує саноч ками, сидить мов намальована! Та ж вона якось так безтурботно летить вділ, немов коміть голо вою. Згнепокоїлись діти, та й до Івася: — Чому ж вона не керує? Іва сю! Ось уже й закрут! О, як це страшно! -— кричать тривожно. — О, як страшно! — Муся зажму рює очка: — Ох, вона не впаде! мало не плаче. — Ах! Рятуйте! А ївгсь? Нічого. Спокійно ди виться, ще й всміхається. Рап том закрут, а саночки „беркиць (Докінчення на обгортці) сочини. А саночки вже мчали стрілою. Діти з тривогою слідкували, як саночки беруть розмах НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1965 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
