Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
створеними, ротиками й ані чи- чирк. Нарешті відважилась Муся. — Ану, — каже, — візьми мої саночки і спустись з он тої гори і візьми цей закрут! Тут знов Ів,ась: — Та що нам такий закрут! Ми лише ,,фіть“ і вітер нам у ву хах засвистить — і ми вже на долині. А Борис: — Угумм, а ми, навіть, по та ких милих горбках і трудитись не хочемо. Але, якщо хочете поба чити штуку — то приходьте тут завтра зраня, ми вам покажемо.. (Тут він моргнув на Івася). — В нас, знаєте, є маленька наша се стричка Дуня, побачите, як зруч но вона візьме цей ваш, ніби гріз ний, шлях і закрут. От, лише мах не і ви здивуєтесь. То козак-дів.- чинка. —- Добре, добре! — закричали діти. — Прийдемо завтра рано подивитись. Хлопчики відійшли, а діти дов го дивились їм услід та дивува лись чого вони, що кілька кроків стають, про щось радяться і смі ються. На другий день рано, в цей са мий час, збіглись малі діти із са ночками до парку, на умовлене місце. Дещо здивувались, коли побачили там лише Івася, який видно чекав на них. — А чому ти сам? А де Бо рис? А де ваша сестричка? — розпитували. ХОДИТЬ ЗИМОНЬКА-ЗИМА Озиваються, мов діти, і травичка, і кущі: „Намочили нас дощі, в нас иі плащика нема, ані ковдри, ні рядна, ані теплої хустинки — зовсім одягу нема“. Ходите зимонька-зима, всіх розпитує сама: „А кого я буду гріти, в кого одягу нема?“ Враз посипались сніжинки, як легесенький пушок, і кущам колючі спинки криє теплий кожушок. А на змоклий травничок ліг біленький рушничок. То клопочеться зима, укриває їх сама. Г. Чорнобицька А Івась: — Не журіться! Є і мій брат Борис, і сестричка Дуня. Он вони вже поза кущиками, боком потяг нули вгору саночки. Діти цікаво глянули вгору і справді побачили, що збоку са- ночкового шляху щось темне ру хається. Хвилинку стояли тихо. Чекали. Нагло вже на шляху по бачили малу закутану постать. — Є, є! — закричали. — Он вона! О, і Борис там! О , вона вже спускається! Дивіться! Тепер діти з великим хвилюван ням і тривогою слідкували, як са ночки беруть розмах із цієї ви- полозами, тай маленьку постать Але, але... що це таке? Чому ж саночки з дівчинкою летять вниз так дуже скоро? Не керує саноч ками, сидить мов намальована! Та ж вона якось так безтурботно летить вділ, немов коміть голо вою. Згнепокоїлись діти, та й до Івася: — Чому ж вона не керує? Іва сю! Ось уже й закрут! О, як це страшно! -— кричать тривожно. — О, як страшно! — Муся зажму рює очка: — Ох, вона не впаде! мало не плаче. — Ах! Рятуйте! А ївгсь? Нічого. Спокійно ди виться, ще й всміхається. Рап том закрут, а саночки „беркиць (Докінчення на обгортці) сочини. А саночки вже мчали стрілою. Діти з тривогою слідкували, як саночки беруть розмах НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1965 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
