Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мене та й каже: „Отруєно тебе, галочко, отруєно: вже й жуки за велися в утрунку. Останься на один день та одну нічку, то ви- пользую“. Наварила вона мені чо гось, напоїла мене... Як збунтува лися жуки! Лазять їло утрунку, скребуться, а потім, як почали йти... цілісіньку ,нічку одно йшли та йшли... —-Та ото ж ми й не знали ні чого! — здивувалася Іваненчиха. — То ж то й горе моє, що й доброї сусіди під час пригоди не має. От хоч 'би й ви... Враждуєте на мене, що я під повітку трішеч ки вашого огородцю була прихва- тила, а хіба ж то я з свого ума зробила? Петренко мене до того привів: 'присягавсь мені, що за ді да наш грунт аж до вашої груші сягав... — То вже він бреше! — так і скипіла Іваненчиха. —- Хай люди докажуть, поки нашого грунту, а він хай не гавка... — Та хіба ж — кажу — сама не бачу, що то він наперекір вам мене, дурну, до клопоту призвів? Я ж прийняла геть ту повітку, як загадали... Оце забігла до вас га су позичити та так до речі при жилося... — Ох, нема ж — каже Іванен чиха — і в мене гасу... хіба піду позичу... —- Ні-ні — кажу — хай я сама де здоібуду. Увійшла до сусідки ліворуч, Петренчихи, привіталася. Вона ні чого не згадує мені про кабана, що її картоплю пошпетив: запро хує сідати... — Спасибі тобі, галочко, ніко ли мені сідати, позич трохи гасу... — Давайте, каже, пляшку, тро хи позичу. Оце недавно Дорошен кам пляшку налила. — Хіба ви вже з Дорошенчи- хою не в сварці? питаюся, а сама стою, немов не своя, бо не люб лю, іГосподи, не люблю тієї До- рошенчихи! — Еге, — каже Петренчиха — вже я її запрохала до моєї Гапки ‘бабувати. —• Ой, плохі ж ви, кажу, сусі донько! Та невже ж ви забули, що вона вас гускою обізвала? —■ Коли? —• накинулась на ме не Петренчиха. —• Хіба, кажу, не чули? На водосвяті... Ви тільки що увійшли в церкву, а вона штовх Домаху: „Дивись, каже, гуска увійшла: й чоботи червоні і хода, як у гу ски...“ — Я гуска? Хай тепер знати ме... Я їй покажу, яка я гуска! Розсердилася, розгнівалася, бі та по хаті, кочергами та хватками шпурляє та одно лає ту Дорошен- чиху. —- Хай я й гуска та не плигаю уночі через тини до прикажчиків... Давно вже люди гомоніли, що старша її дочка на того клишо ногого Йосипа скидається, отже я мовчала... а тепер привселюдно осоромлю її, не пошкодую її си вих патлів — хай знає, як мене порочити! Оце тільки й ібуло нашої роз мови. Посиділа я ще трішечки, взяла гас та й побігла додому. II. У четвер, тільки стало на світ благословлятись, чую, щось гри мотить та все до моєї хати набли жається. „Свят, свят, свят! Дух святий з нами!" молюся собі ни щечком спросонку. Лупнула очи ма, аж у моїй хаті вже й ступити ніде. Наперед усіх вбігла невіст ка. Очі витріщила і сичить, як га дюка: —- Коли я вас труїла? кричить і аж на піч стрибає. — Тю-тю, дурко! Схаменися! Хто це тобі набрехав? обізвалась я з печі тихенько, бо Господи, бо юся того клопоту. Коли вже й Цимбаленко з-за неї виглядає... — Коли ви, бабо, бачили, як я сало крав? питається він гуняво. —- Одійди ти від мене, цур, то бі, пек тобі! Не бачила я ні сала твого, ні тебе... Аж чую, мій Омелько спиняє когось у сінях. Лишенько — вже Петренко преться! —- іКоли я тебе навчав повітку на Іваненчишиному городі ста вити? — Коли я обзивала Петренчиху гуокою? — верещить Дорошен- чиха. —■ Ти ж сама, стара відьмо, сміялася в церкві з неї, а тепер на мене звернула? —• «Відчепіться від моєї душі! Дайте мені хоч Богу помолитися! покрикнула я на них, а сама схо пилася з печі, бо вже й не влежу. — У волость її, сяку-таку! — лящить Дорошенчиха. — У волость! — аж до стелі стриба невістка. —- Нікому я не казала нічого та й край! — кажу, — бо чи ж хотіла я того клопоту? Як закричать вони всі, а найпа че та Дорошенчиха... Ухопила я макогін та до них. Що ж ви думаєте? Усі чисто, наче ті пополохані горобці з конопель, повтікали! Я за ними аж надвір. —- Пам’ятатимеш ти сало! кри чить Катерина, а Петренчиха мені дулі тиче. Мене наче ножем шпигнуло: „Господи, Господи! Це ж я сама тільки буду й винна!" —- Поспитайся, хандоле, Пе тренчихи, на кого твоя старша дочка скидається! погукала я на Дорошенчиху. — Поспитайся ме не, що вона про тебе сказала! А тоді мерщій до Цимбаленка: — Поспитайся витрішкатий, у Ка терини, чи добрі були в тебе кор жі на її салі! Оті, що вона їла в тебе! Ой, лишенько, ой горенько! Як не визвіриться той Цимбаленко на Катрю, як не кинеться до неї... Де не взявся Дорошенко — нап’яв Петренчиху, а Іваненко до Пе тренка — не розказать, а й опи сати не можна... Лаялись вони, ла ялись, а потім як зчепилися би тись — ледве люди розняли... у волості судились. І цур йому, й пек йому, тому гасові: якби знала своє горенько, то краще б у ті дні не світила! Як то мене Го сподь милував ще від переполо ху? Де ж пак, на сонну людину отака напасть! Спить собі жіноч ка, святі янголи їй увижаються — де не візьмуться лихі вороги, збентежать, налякають, як ось і мене... ЖУРНАЛ ДЛЯ „БАБУСІ” Фундатори передплати для „бабу сі” відновляють тепер передплату на черговий рік. Ось недавно тому 11 Відділ СУА, а тепер 54 Відділ СУА вплатили вдруге передплату. Також п-ні Рябокінь відновила свою фун дацію. Нову передплату для „бабусі уфундувала п-ні Марія Сайкевич із Метісону та ще одна передплатниця з Англії, що не бажає подавати прі звища. Щире Спасибі! 6 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
