Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригоди Панька-Недотепи Народня байка Олена Цегельська Давним-давно в одному місті жив собі Панько-Недотепа. Він бувало, що не зробить, то все недоладу. От пішов він одного разу до дядини в гості і просить: — Дядино, дайте мені щоне- будь! — Та й дала йому голку. Йде Панько, йде, аж тут над’ їхав віз із сіном, то він цю голку й устромив у СІ'НО, мовляв, ніхто її не знайде. Якось згодом дядина питає: — А що ти, Паньку, зробив із голкою? — Та встромив у віз із сіном. — Е, Паньку, ти так не роби! Голку треба зашпилити у кишень ку ка'батика, занести додому, ко лись придасться. Цим разом дядина подарувала йому песика. Лише вийшов він із хати та й давай цього песика встромляти у малу кишеньку ка- батика, як дядина навчала. Си ломіць пхає, а песик не дає за стромити себе, — подряпав Пань- ка і вкусив за палець. Іншим разом дядина знову його питає: — А що ти зробив з песиком? — Та хотів його застромити в кишеньку, а він ніяк не дався. — Е, Паньку, ти так не роби! Песика треба прив’язати на мо тузочок і кликати, ведучи за со бою: Босий, Кручку, Заграй, чи як там ще. Цим разом дядина подарувала йому великий шмат солонини. От він взяв, прив’язав цю солонину на мотузочок, волочить її за со бою по землі, та й кличе: — Кручку, Босий, Заграй! Збіглися пси з довкруги, та й усю солонину з’їли. * Настало зимно. Батьки Панька купили декілька бочівок пива, а самі поїхали на торг по калачі і ковбаси на празник. Панько ви йшов надвір, подивився на часто кіл, та й каже: —- Бідні ви, жовнярики, вам зимно! Та й вбрав кожний кіл у пло ті в горнець, наче в шапку. Виніс із комори полотна, порізав на кусні і обвинув кожен кіл полот ном, щоб не змерз. Потім пішов на ріку, а там лід дещо потріскався і утворились щілинки. — О, то недобре! — сказав Панько. — Коли наші будуть вер татися з торгу, додому, через ріку, лід може під ними заломи тись. Виніс з комори бочівку масла і взявся замащувати кожну щі линку в леді маслом. Відтак пішов у хату, защіпнув двері і випустив з бочівок усе пиво на долівку. Сам сів собі у коритце, що з нього їдять поро сятка, підпирається качалкою від тіста, мов веслом, та плаває по цьому пиві, мов човном по воді. Приїхали батьки з торгу, гри мають у двері: — Та одчиняй ти, Паньку-Не дотепо! — кричать, сердяться. А той їм: — Зараз, зараз, пождіть, нехай до берега причалю! Вони дивуються: — Що це він верзе? До якого берега? Аж тут Панько, як не відщіпне двері, як не виїде на своєму ко риті на пиві, та лише гульк! -—- і виїхав до сіней... Сумний мали празник. Були ка лачі, були ковбаси, але пива не було. * Подивились усі люди, що Пань ко-Недотепа нічого не робить лише шкоду, та й порадились йо го з міста прогнати. — Йди ти, Паньку! — сказали йому. — Забирайся з нашого мі ста у світ за очі, ти неробо, Не дотепо ! А він на це: — Добре, піду. Але дайте ме ні на дорогу цю гармату, що на мурах міста, ліжко і пляшку вина. — Та, — сказали, — вино по трібне, щоб підкріпитись, ліжко до спання, але навіщо тобі ця гармата? — Навіщо? — каже Панько. — Ану ж у лісі які птахи на мене нападуть: ворони, 'сороки, або й горобці, то чим же стріля тиму? Та й дали. Запрягся Панько до гармати, ліжко зверху прикріпив, та й тяг не щосили, та прямо в ліс. (Вже малось добре під вечір, як виїхав на лісову поляну, де посередині ріс кріслатий дуб. —- Тут заночую! — сказав. — Виліз на дуба, та витягнув на го ру гармату і ліжко. Сяк-так при мостився і думав спати. Аж тут чує хтось йде, твердо, аж земля бубонить. Обережно виглянув. А то дванадцять розбійників валить. Та страшні такі, бородаті, вусаті, закривавлені, з очей їм наче во гонь бухає. Всі при мечах і само палах, в руках тяжкі булави. Панько ледве живий зі страху! Розпалили серед поляни вогни ще, страву варять, співають роз бійницьких пісень, горілку п’ють. А Панько не годен уже вдер жати на дубі свої тягарі, то ліж ко зсувається, то гармата, а га лас, а грюкіт! Ох! Почули розбійники цей грюкіт та й кажуть: —• Чуєте, гримить — буде бу ря. Сховаймося он під цього дуба. Та й поставали під дуба в купі. А іПанько вже ледве живий, чисто ослаб, руки трясуться. Хотів для відваги потягнути вина, та воно розіллялось, закапало на розбій ників. А вони кажуть: — О, вже і дощик накрапає! А Панько вже ніяк не вдержить ні гармати, ні ліжка. Та й упу стив... Та й побив розбійників — насмерть. * Довідалась молоденька царівна, що розбійники у лісі побиті. Ка зала слугам запрягти шестеро си вих коней до карети, що з само го золота, сіла в карету, та й по їхала в ліс. Аж у лісі, дивиться —- справді, дванадцять розбійників лежить покотом, під дубом —- чисто по биті, насмерть. А серед поляни на ліжку лежить гарний моло дець і спить. Веліла розбудити його. Та й питає: -— Ти будеш молодець Пань* ко? —- Так, це я! Я той, той самий! (Докінчення на обгортці) 24 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
